Сильні пориви напнули вітрила, і щогли, нахилені до носа, затріщали, готові ось-ось переламатися.
— Спускайте вітрила, чого ви чекаєте! — крикнув кір Яні.
— Мабуть, справді, пора, пане! — сказав і Герасім.
— Ні! — заперечив Антон. — Укріпіть канатами щогли!
При кожному пориві вітру «Пенелопа» занурювалась у воду носом, бугшприт іноді довго не з'являвся на поверхні.
— Перенести весь вантаж на корму! — звелів Антон. — Звільнити носову частину трюму!
Прямо по курсу видно було мис Саракімонес на півдні острова Скірос. Антон відчув, як калатає його серце. Наближалася найважча хвилина цієї небезпечної гонитви. Він знав: якщо зараз «Сперанца» взяла курс на південь, вони її вже не зможуть наздогнати. Єдиний шанс — обійти раніше від неї острів Скірос і перерізати дорогу.
Щогли, хоч і укріплені, тріщали. Кір Яні метався по палубі, лаючи весь світ, але на нього ніхто не зважав.
Гаїк висунув голову з носового люка. Поки в кожного було роботи невпрогорт, він знайшов час поголитися, помитись і тепер, мов дві краплі води, був схожий на Акопа з базару.
Сонце, щойно зійшовши, освітило мис Саракімонес. За ним розкинулось пустельне, скільки оку видно, море. Антон боязко обстежував обрій з краю в край, але ніде не бачив ні щогли, ні вітрила.
— Мігу! Ану, піднімись на клотик і подивись звідти!
За кілька хвилин Мігу був на вершечку щогли.
— Бачу корабель! — вигукнув він звідти. — Але дуже далеко, бо видно тільки щогли.
— Куди він іде?
— На південь, за вітром.
Герасім і руки опустив.
— Випустили! Тепер їх уже ніхто не зможе наздогнати.
— Так? — кір Яні не приховував радості. — Тоді повертаймо на Пірей. Нічого марнувати час!
— І справді! — підтримав його Гаїк. — Ходімо на Пірей!
Решта всі завмерли на палубі, чекаючи Антонового рішення. Той помовчав трохи, дивлячись на кожного з них, але ніби й не бачив нікого, — усе, що він планував, пішло прахом на вітрі, потонуло в Егейському морі, уже на самому початку дороги. Знову минуть роки, поки він зможе вирушити, якщо знайде людей, а сам матиме силу надихнути їх на таке зухвальство.
Він ще раз глянув на Аднану, потім стріпнув головою, стиснув кулаки і звелів, спокійно, але рішуче:
— Підняти всі вітрила! Хоч би що там трапилось, а ми повинні їх наздогнати!
Люди кинулись виконувати наказ каштана.
— Підняти все, що може ловити вітер! — знову сказав той, відчуваючи, що вони сліпо виконують його волю. — Міцніше укріпіть щогли, щоб вони не поламалися!.. Хлопці! — гукнув Антон. — Вірте в себе — і ми їх наздоженемо! То правда, в них кращий корабель, але це ще не все! Кожен моряк може помилитися, то чому не можуть помилитися пірати? Зате ми не повинні допустити жодної помилки, найменшої. І в цьому наша перевага!
Ісмаїл. прокрутив довгим цвяхом дірку в тонкій перегородці, щоб можна було побачити, що там робиться, потім викрутив два майстерно приховані гаки, і тепер треба було тільки легенько підчепити дошку, щоб опинитися біля койки капітана.
Ісмаїл прислухався, пересвідчився, що в каюті нікого нема, викрутив ще два гаки, дощаний щит опинився н нього в руках, а в пройму видно було стіл, заставлений їжею.
— Ефенді! — злякано прошепотів Акоп. — Не бери нічого! Вони повісять нас обох!
Кок простяг руку, загріб усе, що там було, прихопивши навіть твердий сухар, поставив щит на місце, прикрутив його й повернувся назад у трюм. І дуже вчасно — в каюту прийшли.
— Негідники! Хто забрав їжу?! — почувся голос Безбородого.
— Ну, тепер вони нас повісять! — заскімлив Акоп.
Ісмаїл наминав сало, забувши про коран та про його заборону їсти свинину. Жаль, що десь запропастилася люлька.
Тим часом у каюті здійнявся галас.
— Завтра вранці ми будемо біля Стампалії, — сказав хтось. — Треба зупинитись і взяти провізії.
Кок напружив слух. Стампалія — острів на півдні архіпелагу; отже, він визначив місцеперебування корабля, не утруднюючи себе вимірами.
— Киньте про це й думати! — заперечив Безбородий.
— Але ж у нас тільки десяток сухарів та трохи сала. Як можна дійти з такими харчами?
— По одному сухарю на кожного! — крикнув Безбородий. — Це все, вистачить з вас!
— А сало? — спитав хтось із піратів.
— Я тримаю його під подушкою. Видаватиму кожному по шматочку. А тепер геть звідси!
Пірати подалися з каюти, а Безбородий, залишившись сам, дістав сало, відрізав чималий шмат, розмочив у воді сухар і почав їсти, глипаючи на двері. Попоївши, сховав решту під подушку, крикнув щось стерновому, прикрутив лампу, ліг на койку і захропів. Кок задумливо почухав голову.