— Так не годиться! Якщо й вони змушені постити, то нагодувати нас навіть не подумають!
— Що ти надумав, ефенді Ісмаїле? — спитав вірменин.
— Ти потурбуйся про одне: щоб у тебе був заціплений рот!
При цих словах кок зняв щит і просунув голову в каюту, прислухаючись до хропіння Безбородого. Солонина під подушкою, досить тільки простягнути руку… Але зараз пора для інших дій!..
Ісмаїл помацав себе за поясом, дістав ополоник, нахилився до койки, розмахнувся і щосили вдарив. Голова Безбородого хряснула, ніби порожня пляшка, а сам він весь обм'як.
Ісмаїл схопив рясу Безбородого, накинув на себе, запхнув у рот піратові ганчірку, потім зв'язав його й кинув на койку.
— Ну, ось і добре! — сказав стерновий, побачивши капітана, що виходив з люка.
Той, кого він сприйняв за Безбородого, зупинився трохи на трапі, вдивляючись у темряву. Ніч була чорна, мов дно казана, море довкола стогнало; корабель боровся з хвилями, підкидаючи вгору корму, мов норовистий кінь, який хоче вдарити копитами.
Раптом Ісмаїл здригнувся: на хрестовині великої щогли виднілась тінь людини, погойдуючись у темряві..;
— Гей, капітане, чого ти там закляк? — крикнув стерновий.
Кок відчув, як піт облив його тіло. Отже, коли йшлося про зашморг, Безбородий дотримувався слова! Безперечно, той чоловік угорі — хирлякуватий грек, який зрадив ватажка!
— Іди сюди, капітане! — правив своєї пірат від стерна.
Ісмаїл погамував калатання серця, обернувся й щосили опустив йому на черепок ополоника.
— Ага, ви відкоркували пляшку! — вигукнув дозорець з носа. — А про мене забули!
Він бігцем подався до стерна. Але не встиг навіть спитати, чому це стерновий так швидко напився, що лежить на палубі, як і сам, одержавши ополоником по лобі, простягнувся поруч.
Ісмаїл залишив їх, непритомних, закріпив, як міг стерно, метнувся до носового люка і взяв його на засув. Отже, останні два пірати опинились під замком і вже не могли вийти.
«Сперанца» стогнала, борючись із хвилями без стернового й без дозорця. Розчищаючи люк, Ісмаїл побачив праворуч маяк, але йому ніколи було роздумувати, що це за земля.
— Виходь, Акопе, здамо трюм іншим!
Вірменин боязко підвівся.
— Це ти, ефенді Ісмаїле? Вони тебе не повісили?
— Іди сюди й допомагай! — замість відповіді поквапив його кок.
За кілька хвилин два пірати з корми разом з Безбородим, якого вони ледве витягли з каюти, лежали в трюмі.
Лише тепер Акоп помітив тінь на хрестовині щогли.
— Що це? — спитав він, схопившись за серце.
— То пірат, не бійся: Безбородий повісив його, щоб ним було менше роботи.
Вірменин помацав себе за шию, ладний знепритомніти.
— Ефенді Ісмаїле, здається, мотузка затяглась у мене на шиї!
Сказавши все, що він думає про це, кок спустився в каюту, забрав сало й сухарі з-під подушки, сів на кормі й почав їсти. Порушивши раз коран, можна його посилати до дідька й далі!
— А що потім будемо робити? — спитав вірменин.
— Спершу поїмо, потім почекаємо, коли розвидниться…
— А куди ми підемо? Ти знаєш дорогу?
Ісмаїл знизав плечима:
— Судячи з цих хвиль, я сказав би, що ми в Середземному морі, а далі — аллах милостивий!
— А якщо заблукаємо? — правив своєї вірменин. — Якщо нас захопить шторм?
Кок понюхав повітря. Шторм? Поки що вітер втихає, схоже, ніби вщухне геть, хоч по морю й котяться довгі хвилі. Але Ісмаїл відчував, як закипає прихована сила в цій обманливій тиші. Була третя година ранку, мало б розвиднятися. Але море залишалося темне, на горизонті телесувалися чорні хмари, наглухо закриваючи схід сонця.
— Так, може бути й шторм! — кок не приховував остраху.
За годину, коли нарешті почало світати, вітер перетворився в легенький бриз. Але якби хтось глянув на барометр, то побачив би, що стрілка ладна була ось-ось вийти за шкалу.
Тепер добре було видно повішеного пірата з вибалушеними очима, який погойдував ногами над палубою, ніби гнав вітер над головами мандрівників.
— Ефенді Ісмаїле, він дивиться на мене!
Ісмаїл почухав потилицю. Ні, йому не передався страх вірменина, але влітку не можна тримати довго мертвого на палубі.
— Ставай біля стерна. Коли я тобі крикну, крутнеш його праворуч, — розпорядився він.
Він поліз на щоглу, дістався до хрестовини й підтягнувся до того місця, де висіла мотузка.
— Стерно праворуч! — звелів він, наготувавши ніж.
Акоп виконав розпорядження, «Сперанца» слухняно крутнулася, ставши майже вздовж хвиль, і повішений, замість того, щоб розгойдуватися вздовж палуби, загойдався впоперек. Ісмаїл влучив слушну мить і одним рухом перерізав мотузку саме тоді, коли мертвий був над хвилями.