— І не поласились би, будь певен! Вони ув'язалися за нами тільки через тебе. А ми втратили сорок днів, а це все гроші, я вже не кажу, що ми наражали власне життя на небезпеку, дехто міг би загинути, захищаючи твоє багатство. Тож зараз іди й поговори із стерновим про оплату.
Акоп перелякано глипнув на Герасіма і швидко заговорив:
— Ефенді капітане, я розплачуся з вами, як належить.
— Саме про це й поговорите з стерновим.
— Навіщо мені говорити з ним, коли ми можемо порозумітися з вами, як люди! Я дам вам половину з того, що маю при собі.
Стерновий усміхнувся у вуса, приховуючи хитринку, не спокушаючись щедрістю мандрівця.
— Половина — то забагато! — сказав він з такою стриманістю, якої від нього не сподівався ніхто, — Я думав просити тільки чверть, але оскільки ти такий щедрий, то зупинимось на третині.
— Згода! — враз пристав купець. — Коли прийдемо в Пірей…
— Ні, там велика метушня. Ходімо зараз у трюм і все спокійно поділимо.
Акоп кинув на Антона благальний погляд:
— Ефенді! Він з мене шкуру зніме!
— Не бійся, пане, — відповів стерновий замість капітана. — Як ми щойно домовились, так і буде!
Герасім прогаявся з Акопом у трюмі майже цілий день. Що вони там робили і про що говорили — невідомо. Тільки час від часу чутно було, як купець кричав, ніби його різали.
А «Сперанца» тим часом спокійно йшла Егейським морем.
Антон Лупан майже цілий день стояв біля стерна.
Палуба «Сперанци» мала вигляд наймирнішої корабельної палуби в світі. Дихав лагідний вітер, небо було прозоре, море зеленкувате, вітрила білі, сліпуче сонце відбивалося в хвилях, і жодна хмаринка не затінювала сріблистої дороги перед мореходами. Під вечір море змінило колір, хвилі витягалися, мов довгі стьожки, одні зелені, другі рожеві, переходячи в фіолетові біли обрію.
Антон, який досі милувався мінливістю кольорів, повернув голову й побачив поруч Аднану. Він не почув, коли вона підійшла.
— Я теж можу стояти біля стерна! — сказала дівчина, виказуючи давню задерикуватість.
— У нас досить чоловіків для такої роботи.
— Чому ж ти не ставиш інших, а сам стоїш цілісінький день? Хіба це капітанова робота?
— А яка ж капітанова?
Аднана прикусила губи, не знайшовши, що сказати.
— Дуже прикро, що ти не доручаєш мені нічого.
— Робота на кораблі занадто шорстка для твоїх рук.
— Ти забув, що вісім років підряд я займалася нею. І повір, вони не виявляли до мене жалю.
— Я вірю, але ж ми не можемо чинити так, як Гусейм і Безбородий. Нам хочеться, щоб тобі було добре між нами…
— То постав мене до стерна! Я ж тримала стерно навіть у шторм!
— А інакше ти не можеш бути щасливою? — капітан підвів очі.
Цього разу вона відвела погляд.
— Не знаю!
Але після короткої мовчанки додала рішучіше, хоч і не так задерикувато, як раніше:
— Якщо не знайду свого батька, то наймуся на корабель.
— Ти не знайдеш капітана, який згодився б мати такого стернового.
— Чому?
Але тут саме у дверях трюму з'явився Герасім, червоний на виду, мокрий як хлющ від поту, тримаючи в руці одну із скриньок купця, яку він поставив біля стерна, важко дихаючи — від хвилювання, а не від утоми, бо скринька важила не дуже багато.
— Важко довелося, зате маємо тепер справжнє багатство. Піду ще принесу килими й шовк, які нам належать.
Розуміючи, що зараз їм не до неї, Аднана повернулася на ніс корабля й сіла, на обличчя її набігла тінь смутку.
— Тепер ми багачі, пане! — сказав Герасім, кидаючи біля стерна згорток килимів. — Підвалило нам щастя!
Але, дивно, в його голосі не було радості.
— Просити їсти! — гукнув Ісмаїл, і його обличчя осяяла найдоброзичливіша усмішка в світі.
«Зараз ми повечеряємо, потім вони всі побажають мені доброї ночі!» — подумала Аднана. І раптом уся її душа збунтувалася.
— Іди вечеряти! — рішуче сказала вона, підійшовши до Антона й твердо поклавши руки на стерно.
Він спантеличено глянув на неї:
— Ти вдовольнишся стерном? Чи, може, тобі передати й командування «Сперанцою»?
Дівчина не відповіла, тільки пильно глянула на компас, як досвідчений керманич, який знає, куди йти.
Другого дня перед обідом, пробравшись поміж лісом щогл, які заступили весь порт, «Сперанца» кинула якір у Піреї, примостившись між двома трьохсоттонними бригами. Попереду диміли пароплави, дрімали вітрильники; їхні прапори засвідчували присутність тут усіх континентів, усіх країн.