— То що тут сталося? — повторив капітан.
— Полонені повстали, пане. Їх було чотирнадцять разом з французом, вони захопили нас хитрістю… — В очах пірата блиснула зненависть. — Спершу задушили вартового внизу, забрали в нього каптан і рушницю. Відтак один із них дістався до грота, де ми тримали порох, підпалив його, а потім… Була велика різанина!
— Вас скільки було?
— Тридцять сім. Двадцятьох ватажків, крім мене, вони вбили, повісили вгорі, біля гармат, а решту, поранених і здорових, закували в кайдани й забрали з собою на корабель.
— Ото вони повішені під Суецом, Герасіме! — сказав капітан.
— Можливо, пане.
— Не можливо. Я певен!.. А ти як врятувався, поганцю?
— Я кинувся вплав он до того острова, там заховався, бо шукали саме мене, а коли вони пішли, я повернувся. Думав, може, врятувався ще хто-небудь, але всі, кого вони не забрали, були мертві, так я й залишився сам.
— І відтоді ти тут?
— Так. У мене було трохи харчів…
— І чого ти чекав? На що сподівався?
— Думав, прийде Безбородий…
— Безбородий не прийде ніколи! Його теж зжерли акули!
При цих словах пірат знову впав, ударившись лобом об землю.
— Пощади, пане!
Антон помовчав, ще раз глянув на жалюгідний острів, на хирляві пальми, на пропечене сонцем каміння рифів, на три скелі бастіону, завалений грот…
— Заберіть його! — звелів він, показавши на пірата. — Усі на борт! Нам тут робити нічого!
— І куди ми вирушаємо, пане? — спитав стерновий, нахиляючись, щоб узяти на руки Негріле.
— За П'єром Баяном, Герасіме!
Вони одразу ж рушили на Суец, залишивши проклятий острів. Капітан стояв біля стерна, в дозорі була Аднана, прив'язаний до носової щогли пірат блукав поглядом по палубі, стомлені люди відпочивали в затінку вітрил, Негріле лежав з закривавленою пов'язкою на нозі, затиснутій між дві дощечки, а Мігу сидів поряд і гладив його по шиї, нашіптуючи на вухо ласкаві слова.
Вони пройшли майже півтори тисячі миль сюди, витратили цілий місяць на плавбу, стільки ж їм треба назад: півтори тисячі миль і місяць безсонних ночей, боротьба з штормами, гнітючість штилів, сотні годин напруження й неспокою… І все, вважай, намарне.
Так, «Сперанца» не досягла мети в цій подорожі, але виконала до кінця повеління з книги дружби.
РОЗДІЛ XVI
СПІВ СИРЕНИ
Відчаливши від піратського острова, «Сперанца» через вісім днів кинула якір у Суеці, і поки Герасім ходив до поліції, щоб забрали останнього з піратів Безбородого, Антон Лупан подався в контору.
— Ви вже повернулися з Бербери? — здивовано спитав капітан порту, — видно, пам'ятав, що «Сперанца» пройшла тут два тижні тому.
— Ми були не на Бербері, а на архіпелазі Шейхарат.
Службовець порту скочив на рівні і вигукнув, ніби був не при своєму:
— Шейхарат!.. Острів Мусара!.. Звідти ж прийшов і оцей француз, П'єр Ваян, який розбив піратів!
Тепер настала черга Антонові вигукнути:
— П'єр Ваян?!.
— Так, пане, — відповів капітан порту, не підозрюючи, який вихор думок і почуттів викликали в новоприбулого ці слова. — Він був у кінці липня, якщо хочете, можу сказати точніше. — Він погортав журнал. — Точно. Двадцять восьмого липня. Він ішов з острова Мусара і віз двадцять шість піратів, яких передав поліції. Суд над ними тривав дуже довго, і три тижні тому двадцять п'ять із них були повішені. Тільки одного, який трохи не в собі, судді пощадили, запроторивши під варту в шпиталь.
— А П'єр, П'єр Ваян, пане? Що ви знаєте про нього, бо я шукаю його вже понад чотири роки, куди він пішов?
— У Стамбул, згідно з його заявою. Ось дивіться, так і записано в журналі… Він при свідках доказав, що шхуна, якою він прийшов з острова, зроблена ним самим. Назва «Есперанса», записана вона в нас під французьким прапором… Дуже гарний корабель, пане, і добротно зроблений, — провадив той далі, не помічаючи й досі хвилювання, що охопило чоловіка, який стояв перед ним. — Я хотів сказати вам минулого разу, що він схожий на ваш, і що теж дивно, навіть назви схожі, але ви дуже квапились…
Капітан «Сперанци» тільки очі витріщив. Якби ж то сказав!.. Зараз він був би на п'ятсот миль ближче до П'єра. Але книга дружби веліла йому йти вперед, і він пройшов свою дорогу до кінця.
— А що за люди з ним були?
— Усі моряки. Шестеро з них, ось вони записані тут, пішли на «Есперансу», решта на різні кораблі. Двоє, англієць та італієць, лікувались у нашому шпиталі аж до вересня. А перед тим як репатріюватися, прийшли в контору підписати свої морські книжки.