Читать онлайн "Підземний світ" - Делилло Дон - RuLit

Дон Делілло

Підземний світ

УДК 82-311.1

Д29

Оригінальна назва твору: UNDERWORLD

Делілло Дон

Д29 Підземний світ. Роман / пер. з англ. М. Нестелєєв. — Харків : Вид-во «Ранок» : Фабула, 2021. — 736 с.

УДК 82-311.1

ISBN 978-617-09-5826-6

Пам'яті матері та батька

Пролог

Тріумф смерті

Він говорить твоїм голосом, американцю, і його очі майже обнадійливо сяють.

Звичайний шкільний день, але він дуже далеко від класу. Адже хоче бути тут, хоче стояти в тіні цього іржавого одоробла старої будівлі — і звинувачувати його важко — цього мегаполісу зі сталі, бетону, облущеної фарби та підстриженої трави, де на табло — навскісні чималі пачки «Честерфілда», і з кожної випинається кілька цигарок.

Саме широкомасштабна жага робить історію. Це лише хлопець із місцевим жаданням, але він — частина з’юрбленого натовпу, анонімних тисяч з автобусів і потягів, людей, що вузькими колонами витупцьовують через розвідний міст над річкою, і коли вони — не міграція чи революція, то точно значний душевний струс, і вони несуть із собою тілесний жар великого міста, власні маленькі мріяння і розпачі, щось невидиме, надокучливе і цілоденне — чоловіки в федорах і матроси, яким дали звільнення на берег, несуть заблукале сум’яття своїх думок, — і всі йдуть на гру.

Небо низьке і сіре, барви каламутно-сірого прибою, що насувається.

Разом з іншими він стоїть біля бордюру. У свої чотирнадцять він тут наймолодший, і з того роздратовано похнюпленого вигляду, який причепився до його тіла, зрозуміло, що грошей у нього катма. Перед тим він ніколи такого не робив і нікого з інших не знає, і, видається, лише двійко-трійко з них знайомі, але цього не можна робити поодинці чи вдвох, тож вони знайшли одне одного, ковзаючи поглядами, визначаючи побратима-відчайдуха, і ось вони стоять, чорні та білі хлопці, із підземок чи прилеглих гарлемських вулиць, худорляві тіні, бандюки, їх п’ятнадцятеро, і, згідно з тутешньою легендою, на кожного спійманого проскочать, може, лише чотири.

Вони нервово чекають, доки люди з квитками звільнять турнікети, остання нещільна групка вболівальників, запізнюки й марудники. Вони позирають на запізнілі таксі з середмістя і на набріолінених чепурунів, що бадьоро рушають до віконець, на букмекерів-лотерейників і великих цяць із вечірніх клубів, а ще на прикро напахчених бродвейських цабе, що знімають ворсинки з мохерових рукавів. Вони стоять на узбіччі та, видається, кислувато позирають, не роззираючись, як ті, хто вештається на розі. Увесь гамір ущух, передігрові белькотіння і вирування, продавці, які працюють на загачених тротуарах, вимахуючи картками команд і вимпелами та вигукуючи давні виспіви, кощаві гендлярі значками та бейсболками, усі тепер розосередилися, розійшлися до своїх кімнаток на битих вулицях.

Вони біля бордюру, чекають. Їхні очі похмурнішають, випромінюючи дедалі менше світла. Хтось виймає руки з кишень. Вони чекають, а потім рушають, іде один з них, ірландішка, який горлає «Джеронімо».

Одразу за парою квиткових кас — чотири турнікети. Наймолодший хлопець також і найсухорлявіший, звуть його Коттер Мартін, він у тенісці й саржевих штанях, сухорлявий і високий, і намагається не почуватися приреченим — він десь біля хвоста навали, біжить і горлає разом з іншими. Горлаєш, бо це додає тобі відваги або хочеш довести, що тобі все байдуже. Їхні обличчя перетворилися на маски крику, вузькоокі, із розтягнутими ротами, і вони чимдуж біжать, намагаючись прослизнути в закамарки між касами, б’ються стегнами й ліктями та горлають. Обличчя продавців квитків теліпаються за віконцями, наче цибулини на шворках.

Коттер бачить, як перші стрибуни перемахують через планки. Двоє зіштовхуються в повітрі та валяться, скрутившись і розтягнувшись. Білетер затискає одного з них за шию, і його кашкет злітає та легко зісковзує по спині, і він наосліп змахує, тягнучись по нього, і водночас — усе водночас — пасе очима інших бар’єристів, не бажаючи, щоб на нього наступили. Вони біжать і долають бар’єри. Це безумна форма лету щільно згрупованих тіл, і безквиткова навала стає реальною. Вони стрибають зарано чи запізно і б’ються об стовпи та радіальні планки, як у мультиках, видираються одне одному на спини, і на яких же дурил вони мають скидатися людям біля ятки з хот-догами на тому боці турнікетів, якими ж неймовірними розтелепами — здебільшого чоловіча черга вже починає позирати в цей бік, щелепи працюють над спітнілим м’ясом, і жир бульбашками збурюється на їхніх язиках, а пан у дальньому кінці аж закляк, і тільки його рука автоматично рухається, намащуючи щіточкою гірчицю.