— А мені воно по цимбалах, — сказав Бад. — Бо тут є певна доля сенсу, коли робиш свої справи надворі. Коли зважаєш на сам процес.
Вони говорять про травму голови. Вони обговорюють, чи його усиновили, чи знущалися? Уся проблема у відстані. Якщо стріляти з вікна з водійського боку, що неминуче, якщо не хочеш стріляти через усю широчінь машини і відстань між твоєю й іншою машинами, то однаково стикаєшся з іншою проблемою — стріляти через відстань між машинами й шириною іншої машини, бо місце водія в іншій машині — це дальній бік відносно твого розташування за кермом. Твоя ціль — не пасажир. Якщо влучиш у пасажира, водій, найімовірніше, спробує вдатися до маневру і занотує твій номер, марку машини, колір волосся тощо. Тож твоя ціль — самотні водії, і ти стрілятимеш із вікна зі свого боку, тримаючи зброю в лівиці. Але річ у тім, як він зрештою зрозумів, що, коли стріляти правицею, як було б природніше, пуля пролітає ту саму відстань, ті самі проміжки, майже такі, коли стріляти лівою у той спосіб, якому він сам навчився. Він це зрозумів після п’ятої чи шостої жертви, точно не пам’ятав, але й далі продовжував стріляти з лівої, навіть попри те, що було більше сенсу тримати лівицею кермо, а стріляти правою. Бо правиця робоча від народження.
— Я щойно зауважив те, що не міг зрозуміти, — сказав Бад.
Вони почули, як загавкав собака, і Річард визирнув крізь запилюжену плівку і побачив тварину, що стрибала на задніх лапах на кінці ланцюга, і зауважив напружені собачі яйця, і в нього з’явилася надія, що Етна раніше повернулася додому. Етна колись спекла для них яблучний пиріг із ґратчастою скоринкою. Він пам’ятав. Побачивши, що то не вона, а, певно, якесь лісове створіння розбурхало собаку, він відчув ні з чим незрівнянний смуток. Але тоді все було незрівнянним. Вітер бився об плівку, і вона тремтіла і ляпала. Курильний кокаїн, згідно з останніми дослідженнями, вважають найжаданішою формою наркотичної залежності.
— Ти носиш краватку, — сказав Бад.
Річард зачекав, вагаючись, як на це реагувати, внутрішньо готуючись до можливої шпильки.
— Ну, це з роботи, — сказав він. — Я прийшов з роботи та не перевдягнувся.
— Але ти носиш краватки? Щоб відпускати продукти?
— Такі правила компанії, по всьому штату, десь такі.
Зберігай спокій, подумав він.
— І ще таке, як казала Етна, і цього разу вона таки мала рацію. Казала, що ти маєш вигляд хлопця, який носить окуляри. Хоча ж ти не носиш. Хоча, коли вона це казала, ми не були певні. Ми питали себе: «Носить чи не носить?»
— Ніколи не носив, — сказав Річард.
Коли він уперше зайшов до їхнього будинку і Бад його майже не помітив, то був ніби нормальний стан помирання. Коли він не був тут, то почувався пустопорожнім. Подорожуєш за сорок миль і стаєш прозорим, жахливим, але незвиклим. А тепер ті прискіпливі запитання: що він носить, який у нього вигляд. Він запанікував. Він намагався придумати, що сказати. Можна сказати про собаку. Він намагався розгледіти того крізь плівку. Нічого не буває бруднішим за плівку, яка утримує і поглинає бруд.
— Ну, може, тобі й варто їх носити. Окуляри надають людині певний вигляд. Придбай собі з товстою темною оправою, яка пасуватиме до краватки.
Він не знав, чому Баду подобалося так з ним розмовляти.
Бад сидів, схрестивши ноги над вузьким просвітом у підлозі. Молоток лежав у нього на плечі, і він дивився Річарду просто в очі. Річард силувано всміхнувся, намагаючись усе перевести на жарт. Він відчував безглуздий вираз на своєму обличчі, ніби вигин рота міг змінити навколишній світ.
— Я подумаю про це.
— Так, подумай.
— Мабуть, мені вже час повертатися.
— Вона шкодуватиме, що тебе не застала.
— Передай їй, що я казав.
— Можеш не сумніватися.
Єдина людина, із якою він завжди розмовляв щиро, була С’ю Енн. Розмовляючи з нею телефоном, він почувався справжнім. Вона давала йому відчуття, що він набуває власної форми, оформлюється в того, ким він завжди намагався бути, ким насправді був. Буцімто заповнення — а ви відчували колись, як дещо витікає з центру того, ким ви є, і набуває форми особи, якою ви намагаєтесь бути? Так, це вдалося С’ю Енн, і можна не вірити або зневажати, але він ніколи не був тим, ким є, доки з нею не порозмовляв. Коли він вийшов із хати та пішов до машини, то почув, як Бад відірвав дошку.
Коли світом блукають убивці-психи, хлопці-касири носять краватки.
Так, на його думку, міг сказати Бад.