— Можливо, ми просто так уникаємо відчуття незручності, — припустив Сімз.
Поштовхи стались «у коктейльний час», між 5 і 8 годинами, коли я стояв у залі для бізнес-зустрічей з колегами, які неквапно потягували напої, доки світ ліниво обертався. Кімната завищала і застогнала. Я силкувався зберегти незворушний вираз обличчя, очікуючи на вирішення ситуації. Не дуже м’який поштовх. Десь п’ять із гаком, п’ять і чотири, як ми дізналися пізніше, і я зрозумів, що відчуття потенційної тривоги було виправданим, коли побачив щілину в стіні ресторану під час підобіду.
— Ти вважаєш, що то вантаж із наркотиками? Замаскований під токсичні відходи? Бо й до мене доходили чутки.
— Що ти чув? — запитав Сімз.
Він сидів за столом навпроти, м’ясисте обличчя й огрядне тіло, випнута нижня губа, незвично малі вуха без мочок, округлі й досконалі, крихітні манірні вушка малого ельфа.
— Я нетерпляче чекаю на твою версію, — сказав він із солодкою ноткою поблажливості в голосі.
— Перше, це вантаж героїну, що безглуздо. Друге, це паливна жужіль із нью-йоркської зони. Переважно промислова. 9 тисяч тонн. Миш’як, мідь, свинець, ртуть.
— Діоксини, — охоче підтакнув Сімз, угризаючись у м’якоть смаженої на мескиті яловичини.
Чотири пари зайняли круглий стіл неподалік, і ми з Сімзом взяли паузу. Ми налаштувалися на розваги й легкі кпини. То, звісно, були свінгери, одягнуті надмірно, неначе у третій особі, і вони почергово відкидалися на спинки стільців, коли помічник офіціанта наливав воду.
— У них перепочинок на підобід. Поважаю, — сказав Сімз.
— Я дещо чув про судно.
— Судно змінює назви. Чув?
— Ні.
— Судно відійшло від пірсу на річці Гудзон під однією назвою, не знаю якою, але за три місяці воно змінило її біля берегів Західної Африки. Потім її знову міняли. Десь поблизу Філіппін.
— Я чув, що там чимала кількість героїну. Але навіщо перевозити героїн зі Сполучених Штатів на Далекий Схід? Якась маячня.
— Якась маячня, — підтвердив Сімз. — Хіба що це пов’язане з іншими чутками. Чував?
— Мабуть, ні.
— Власність мафії.
Фраза йому подобалася, тож він проказав слова протягом, до того ж трохи вирячивши очі.
— Що власність мафії?
— Компанія, якій належить орендоване нами судно. Мафія дуже впливова на ринку компаній, які доставляють відходи. Тож що їм заважає їх переробляти, доставляти та будь-що інше?
— В італійській є одне слово, — сказав я.
— Можливо, то взагалі не транспортна компанія. Можливо, то наша компанія. Ми — власність мафії. Вони — наш тіньовий партнер. Або ми у їхній повній власності.
Казати так йому сподобалося ще більше. Хоча він у це не вірив. Він не вірив у це і пів секунди, але хотів, щоб у це повірив я, або тішився думкою, щоб потім із мене поглузувати. Він жорстоко насміхався, висміюючи будь-який легкий сентимент, який вам би хотілося зберегти в глибині душі задля вашого особистого «вірую» в теорію змови.
— В італійській є одне слово, — повторив я. — Dietrologia. Воно означає «знання того, що криється за лаштунками». «Підозріла подія». «Знання того, що за подією».
— Їм потрібне це знання. Мені — ні.
— Як і мені. Я просто кажу.
— Я — американець. Я ходжу на бейсбол, — сказав він.
— Знання темних сил. Вочевидь, вони відчувають, що таке знання доволі легітимне, щоб вимагати назви.
— Людям, яким потрібне це знання, я б спробував сказати, що в нас є справжні знання, матеріальні, і нам не потрібні уявні.
— Я просто кажу тобі слово. Я погоджуюся з тобою, Сімзе. Але таке слово є.
— Для всього є слово. І музей є, імовірно. Музей Темних Сил. А в ньому десять тисяч розмитих фотокарток. Чи мафія його вже підірвала?
Тут Сімз зареготав, роззявивши рота, де перетиналися ниточки чедера.
Я поглянув на круглий стіл. Дві жінки курили. Інші дві жінки були в ковбойських жилетках із заклепками. Одна короткозора, і тому встромила голову в меню, а інша мала вимову, яку я не міг визначити. Усі жінки були ніби помережані, кожну прикрашали ланцюжки, браслети, брошки, сережки-кільця з підвісками-намистинами, ювелірні вироби, й усі мали підпитий і підтоптаний вигляд, а одна жувала морквину й говорила про дітей.
— Ти знаєш італійську? — запитав він.
— Колись вивчав латинь. У школі, потім сам, доволі наполегливо. І поверхово німецьку й італійську.
— У мене дружина — німкеня, — сказав він. — Познайомилися, коли там базувалися.
— Бравий солдат.
— Так і кажуть. Та от тільки я служив у повітряних силах.