Сімз говорив до нас обох, але переважно до Джессі Детвілера, бо візіонер серед нас був саме він, сміттєвий теоретик, чиї підбурювання жахали всю індустрію. І Сімз був велемовний, його улюблена тема, тож він завзято жестикулював, показуючи руками шари пластику і землі, подрібнених шин, суміші хімікатів із пічним пилом. Я ще не бачив цього на власні очі, проте неважко уявити, що воно значить для Сімза: праця землі, яка повністю задовольняє своїм змішаним норовом техніки та важкої корисної роботи старих часів, пилюкою в роті та стіною ливних запахів.
Детвілер стояв на краю кратера і дивився вниз.
— Як щодо небезпечних відходів?
— Ми порозливаємо їх у діжки й ізолюємо. Але не забудемо. Вони зберігатимуться на комп’ютерах у тривимірному зображенні. Коли буде треба, ми їх знайдемо.
— А який у вас підхід до бомбових відходів?
— Бомбові відходи. Задля цього ми й найняли Ніка.
Я бачив блиск в очах Сімеона й невимушено сказав:
— Я маю досвід у зв’язках із громадськістю.
Детвілер нахилив підборіддя, трохи здивувавшись, бо його розважила моя репліка. В індустрії він мав практичну самовпевненість незалежного ексцентрика, стороннього, який намагається каламутити воду, висміюючи будь-яке самовдоволене правило переконань. І він мав перероблений, переобладнаний вигляд, із поголеною головою і кущистими вусами, чоловік, який чітко все контролює, має тренера з фізпідготовки й чудову кредитну лінію, чорну водолазку і дизайнерські джинси. Мені спало на думку, що якби не брак рослинності на голові, то він міг би бути свінгером.
— Я скажу тобі, Сімзе, що я тут бачу. Пейзаж із майбутнього. Єдиний зрештою, який залишиться. Що токсичніші відходи, то більше турист волітиме докладати зусиль і грошей, щоб відвідати це місце. Тільки я не думаю, що такі місця треба ізолювати. Ізолювати найтоксичніші відходи, гаразд. Зробіть їх величнішими, зловіснішими й магічнішими. Але звичайні побутові відходи мають зберігатися в містах, де їх виробляють. Зробіть відходи доступними громадськості. Нехай люди їх бачать і поважають. Не приховуйте ваше сміттєве обладнання. Зробіть з відходів архітектуру. Спроектуйте пишні будівлі для переробки відходів і заохочуйте людей збирати їхнє сміття і приносити його до пресів і конвеєрів. Нехай знають своє сміття. А небезпечні, хімічні та ядерні відходи — усе стає віддаленим ностальгійним пейзажем. Автобусні тури й поштові листівки я вам гарантую.
Сімз не був певен, що таке йому до вподоби.
— Ностальгія за чим?
— Не треба недооцінювати нашу здатність до складних жадань. Ностальгія за забороненими матеріями цивілізації, за грубою силою старої промисловості та старими конфліктами.
У шістдесятих Детвілер був маргіналом, сміттєвим партизаном, який викрадав і аналізував побутові відходи багатьох відомих людей. Він проголошував глузливі комінтернівські маніфести про їхній склад із власними коментарями, і підпільна преса радо друкувала його дописи. Його діяльність досягла виразної кульмінації, коли він потрапив за ґрати за те, що поцупив сміття Дж. Едґара Гувера на задвірках його будинку в Північно-Західному Вашинґтоні, за оце його люди й запам’ятали, як і я, коли тут знову почув ім’я Джессі Детвілера. Він заслужив мить гарячкової слави в тогочасних хроніках поруч із маршем групи дівчат із тамбуринами, конструкторами саморобних вибухових пристроїв, левітаторами, любителями кислоти та зниклими дітьми.
Над кратером пролетіла пташка, зяблик або кропив’янка, рухаючись із нервовою жвавістю у гонитві за сонцем.
Детвілер казав, що міста зростають на смітті, сантиметр за сантиметром, десятиріччями здіймаючись дедалі вище зі збільшенням похованих уламків. Сміття завжди засипають іншим шаром або розгортають на край — чи то в кімнаті, чи то на місцевості. Але воно має власну інерцію. Воно розгортається назад. Воно розгортається в будь-яку приступну щілину, нав’язуючи конструктивні схеми та змінюючи ритуальні системи. І наслідком цього стали щури й параноя. Люди були змушені підготувати колективну відповідь. Тобто вони мали вимудрувати винахідливі засоби розміщення і збудувати соціальну структуру, щоб це виконати: робітники, менеджери, транспорт, сміттярі. Цивілізацію будують, історію рухають…