— Наче порно.
— Ти — порно, і твої друзі — порно. У вас є свій журнал, так? Як у будь-якому бізнесі. Як у бізнесі, пов’язаному з гравієм, й у бізнесі ритуальних послуг. Тільки ви хизуєтеся лобковим волоссям. І надсилаєте домашнє відео поштою.
Підвела голову, а рот викривила в самовдоволеній посмішці.
— То не через непристойність, розумієш. І я не якась там непристойна особа, — розсміялася вона дещо нестримано, і її голос потріскував, — навіть якщо я сиджу тут, а рука незнайомця лежить на моїй піхві? — Вона крутнула стегнами та повагом застогнала від тертя — застогнала водночас пародійно і серйозно.
— Я — не рука незнайомця.
— Не дивися на мене.
— На кого ж тоді мені дивитися?
— Я приїхала до цієї довбаної глушини не заради психоаналізу.
— Ти — мій рецидив. Не перший, але останній за дуже тривалий час. І саме тому ти в небезпеці.
— А ти теж у небезпеці?
— Я — твій виняток у неперебірливому траханні.
— А ти сам перебірливий? Що тебе таким робить? Я навіть не пам’ятаю твого імені.
Я сказав, як мене звати, ім’я та прізвище, і вона сказала, що звучить не по-справжньому.
— Ще. Я хочу ще, — сказала вона. — Ти був там. Кволий і жалюгідний.
— Так.
— Читав книжки про Бога.
— Так.
— Спілкувався зі священниками.
— Так.
— Тож у чому твій гріх? Твоя таємниця? Причина твого жалюгідного стану?
Спочатку в її очах був помітний неусвідомлений виклик, розважливий і трохи непевний — не погорда, а небажання припустити саму можливість здивуватися. Коли виклик минув, у її очах з’явилася менш щира і відкрита зацікавленість.
Я прибрав долоню з її тіла і відкинувся на спинку, склавши руки на грудях, трохи схиливши голову на знак смирення, почуваючись мерзенним перед таємницею, молода людина без статусу й опори.
— Я був на виправленні.
— На виправленні.
— Ми так це називали. У підлітковому виправному центрі. Мене на якийсь час закрили, а коли я вийшов, то поїхав до невеличкого єзуїтського осередку на півночі Міннесоти, що спеціалізувався на важких дітях та інших правопорушниках.
— І ти був на виправленні?
— За те, що застрелив людину. Я застрелив людину.
— На смерть?
— На смерть. Коли це сталося, мені було сімнадцять, і до цього дня я не певен, чи застрелив навмисно, чи ні, чи як там воно є за законом. Чи, може, то просто був жахливий випадок?
— А ти над цим багато міркуєш?
— Вряди-годи намагаюся. Я досі пам’ятаю ту мить. Я намагаюся розбити її на частини й вивчаю кожну з них окремо. Але там так багато переплетених мотивів і прихованих можливостей, і багато «що з того» і «чом би й ні».
— Що ти маєш на увазі?
— Ну, якоїсь долі секунди, коли мій палець натискав на гачок, якоїсь сотої долі дії в мозку, дії пальця і самої дії гачка, я, можливо, дійсно сказав: «Що з того?» Я насправді не певен. Або: «Чом би це не зробити, а потім побачити, що станеться?»
— Що то була за людина?
— Що то була за людина. Ані ворог, ані суперник. Приятель, певно, якщо і був. Чоловік, який час від часу мені допомагав, старший за мене, не в плані впливу, я не думаю, хіба що мав дробовик.
Раптом щось мене надихнуло, і я бездумно промовив своїм гангстерським голосом:
— Отак, інакше кажучи, я вириванто його з календаренто.
Голос, який ніколи не чула моя дружина, історія, яку я їй ніколи не розповідав, про ту дивну подію і про свою провину. Але не відразу. Провина з’явиться пізніше у Фініксі — залишимо провину для кімнат із книжковими полицями на стінах, турецькими молитовними килимками й модними журналами в кошику у ванній кімнаті.
У Донни нежить. Вона купалася вночі й застудилася, і про це ми деякий час порозмовляли. Ми говорили про ніч, прохолодне повітря і ресторанну їжу.
Потім вона зняла трусики й передала мені. Я жбурнув їх на ліжко і роздягнувся.
У кімнаті віяло відчуженістю, і я подумав, що вона, можливо, підглядає за власними відчуттями, живучи під кутом до цієї миті й занотовуючи в певному майбутньому мозковому стані. Але потім вона притягнула мене до себе, схопивши за волосся, і поцілувала, я відчув її жар, голодну пульсацію, яка скидалася на порив буття. Ми злилися в одноборстві й перенапруженні, нам бракувало рук, щоб охопити одне одного, не вистачало тіла, щоб притиснутися щільніше, нам хотілося сильніше вчепитися і триматися, хотілося якогось картографованого контакту, щоб збігалися точки наших тіл, і я піднявся над нею і побачив, яка вона маленька і гола в ліжку, геть не подібна на жінку з кінематографічною аурою у фоє готелю. Тепер вона повернулася на справжню землю, дозволивши сексу розрити, розкопати її єство, і я відчув її близькість і подумав, що нарешті знаю її, хоча вона заплющила очі, щоб сховатися.