Я назвав її на ім’я.
Коли все закінчилося, ми були спустошені, як видовбана гуава. Наші кінцівки нили, від спраги пекло в горлі, а час добігав полудня. Я пішов подзюрити та спостерігав, як бурштинова рідина хлюпотіла в осонценому унітазі. Що за насолода відлити босоніж після напруженого і чудового злягання. Вона трохи шморгала в кімнаті, голос у неї був охриплий і грубий, тож я накинув на неї ковдру. Вона вдала, що заснула сном «не чіпай мене, я сплю», але я заліз під ковдру і притиснувся до неї, вдихаючи м’який жар з її брів і смакуючи кінчиком язика найдрібніші бісеринки огневиці. Я чув у коридорі голоси покоївок і зрозумів, що ми вже раз і назавжди викреслили одне одного зі своїх життів. Але щось залишилось і тримало нас тут, змушувало лежати так якийсь час, Донну і мене, в усьому і нічому нашого кохання.
Приховуєш найпотаємніше від своїх близьких, а потім розповідаєш усе незнайомці в готельній кімнаті. Навіщо запитувати чому? Провина з’явиться пізніше у Фініксі, де я зможу уникнути надокучливих запитань у невпинному щоденному русі.
Я був наймолодшим хлопцем із незмінною усмішкою. У повітрі витав дух загальної гостинності, дух «ти-один-із-нас, як-нас-тут-багато і ходімо-перекусимо». Я хотів бути частиною компанії. Я почувався співучасником якоїсь невисловленої функції корпорації. Я залишався до ночі та працював на вихідних. Я більше не човгав. Я слухав власний голос і бачив свою усмішку, а ще заслужив кабінет у кінці коридору, де одягав сірий хрусткий костюм і щодня ставав сильнішим.
В останній день конференції ми довгенько бігли вузькою лощиною, де мали ліктями виборювати собі місце, Сімз і я, щойно починаючи забувати про п’ятибальний землетрус і реакцію присутніх у кімнаті, і я подумав: ось коли ми відчуємо повторний поштовх, забувши про попередні.
Перша частина пробіжки складалася з монологу Сімза, виголошеного з майстерністю і смаком бувалого солдата, і паузи виникали лише тоді, коли він мав віддихатися або здути піт із краю верхньої губи.
— Неочищені стоки, — сказав він. — Ставитеся до них з ніжністю і турботою. Спрямовуєте їх під землю крізь решітки. І закачуєте у відстійники й аераційні резервуари. Розділяєте їх, знімаєте верхній шар і додаєте бактерії.
Він описав процес у найсоковитіших подробицях, смакуючи окремими словами, витягаючи їх: тванисті, болотяні, напівтверді, густі, слизькі, замулені.
— Бо тепер це ваш посередник. Гливка і смердюча речовина.
Який же він задоволений під час нашого бігу-покарання, очі широко розплющені, голос твердий — лунає наче особиста вихватка.
— І чекаєте, доки танкер-муловіз припливе і їх забере. Пересувні туалети або «відра з медом», як їх називають на Північному Сході. Танкер скине мул в океан. Як ти скидаєш лайно в себе вдома. Сто шість миль від джерсійського узбережжя, усе законно. Чи, може, незаконно.
— Цікаво.
— Цікаво, — сказав він. — Хіба ні?
— Так.
— Ніколи про це не думав, авжеж?
— Ні, якось думав.
— Ніколи про це не думав, визнай.
— Може, трошки й думав.
— Може, трошки. Зрозуміло. Гарно сказав. Насправді неперевершено.
Літак із дельтоподібним крилом торкнувся сонця і зник у мерехтливому озоні, здіймаючись наче уві сні.
— Але чому відходи є моїм посередником? — запитав я.
Ми бігли по кам’янистій поверхні зливника.
— Це те, ким є ти і я. Та й усі ми тут. Принципово маємо з цим справу. Або бери вище. Чи знизу і ще нижче. Такі наші встановлені обов’язки.
— Ти кажеш «усі відходи».
— Саме це я і кажу.
Усі відходи вважаються лайном. Усі відходи намагаються набути стану лайна.
Ми штовхались і штрикали один одного ліктями, намагаючись здобути перевагу, і Сімз здував вологу з верхньої губи.
— Як справи вдома? Дома все гаразд?
— Усе гаразд. Дома все гаразд. Дякую, що запитав.
— Кохаєш дружину? — запитав він.
— Кохаю дружину.
— Краще кохай. Вона тебе кохає.
Ми побігли трохи швидше, він зняв кепку, вдарив мене нею і знову одягнув.
— Але ця справа з судном, — сказав я.
— Справа з судном — дурні чутки, які не мають підґрунтя.
— Судно — заяложений жарт.
— Команду постійно міняють. Ти це знав? — запитав він. — Команду міняють частіше за назву судна.
Він засміявся і вдарив мене кепкою.
— Одна команда залишає, їм треба вербувати іншу.