Плин мав межу, яка наставала опівночі.
Вони на хвилинку заглядали до крамниць, де продавали фотокартки з аутопсією, сміття кінозірок, справжній вміст баків, сильно заморожений на складі, — дивишся в каталозі й оформлюєш замовлення.
Елеонор була в захваті від інтер’єру, і це слово вона вимовляла дещо по-французьки. Підлога з голих дощок і заплямовані стіни. Вона взяла Марвіна за руку, і вони пішли вулицею і незабаром у вікні цокольного поверху побачили вивіску «Круїз іспанськими портами для фут-фетишистів».
Плинні зони бажання. Що це таке — розібране на тисячу підвидів бажання, на розкручувані і звужувані гострокраї шепотіння «я»? Там було кубло із задньою кімнатою, де показували порнофільми, у яких знімалися люди без кінцівок. Там були гей-вечірки та вечірки для гетеросексуалів. Якщо ти відкритий до пропозицій, то можеш плинути крізь цю зону і завдяки своїм прихильностям з’ясовувати про себе все, смакуючи скибочка за скибочкою вуличні делікатеси. Тебе визначають твої манії.
Їх проминув хлопчина в такому подертому одязі, що міг би брати участь у серпантиновому параді.
Одна кав’ярня мала назву «Теорія змови». Полиці заставлені книжками, кіноплівками, аудіокасетами, офіційними урядовими доповідями в синіх палітурках. Елеонор хотіла за кавою їх переглянути, але Марвін проминув це місце — то все ряд безплідних вправ. Він вважав, що джерела містяться значно глибше, менш помітні, вони глибше і мілкіше водночас, вдивляйся в білборди й коробки з-під сірників, логотипи торговельних марок на продуктах, родимки на тілах, придивляйся до поведінки своїх хатніх улюбленців.
Оте дещо пильно дивиться тобі просто в очі.
Найбільша крамниця була на рівні з вулицею, і біля неї стояли з десяток підозрілих чоловіків у плащах і роздивлялися старі номери «Нешнл Джіоґрефік». Старі журнали, вживані й зачитані, зужиті, з адресними ярликами, зі штемпелями, чорнильними плямами, заяложені, а на ярликах — імена й адреси справжніх людей звідкись з журнальної Америки, і чоловіки у плащах стояли біля столиків і полиць, читали ярлики й гортали журнали, не підводячи голів.
Один із них купив журнал і швидко вийшов, засунувши його під плащ.
Марвін думав, що цих чоловіків навряд чи цікавили світлини вовчої зграї на заході сонця в тундрі. Вони шукали дещо інше: забутий людський шепіт чи, може, відчуття родини в маленькому душевному будиночку, де є вухастий спанієль на килимку, відчуття затишної невинності й невідомого неосяжно-географічного світу зовні. Чи, може, вони вишукували порнографію ностальгії або щось геть інше?
А чи є тут задня кімната, бо хіба ж не в усіх крамницях вони є, ще одне розщеплене бажання, дещо вишуканіше й уособленіше, і хіба в тій кімнаті немає журналів у полівінілових теках, рідкісних номерів чи ярликів або, може, самих тек — фетиші, припорошені пилом, зачитані, деякі вже майже прозорі, тьмянуватий пластик зі слабким запахом, а на дотик ніби профілактичні, схожі на презервативи для читва, а може, там є ще одна кімната, де треба прошепотіти пароль, і за дверима там самі теки, порожні теки, яких торкалися тисячі разів, і ця місцина нагнала на Елеонор невимовний жах, тут усього було більше, ніж вона розраховувала, а особливо — чоловіків у плащах із «Нешнл Джіоґрефік», що потайки лапають ярлики.
Через дорогу вони побачили крамницю для високих жінок «Довготелеса Саллі», але не з сукнями чи пальтами. На вивісці було: «Необмежені фантазії. Книжки, фільми, електроприлади — винятково для високих жінок».
Бачиш декілька таких цікавинок десь у провулку вночі під дощем і гадаєш, чому вони видаються значущими. Марвін думав, що то, імовірно, перший натяк на певну велику силу, яка починає тремтіти, прокидаючись, він не знав, яка саме, добра чи навпаки, і не знав, де саме в цьому світі відбувається той землетрус, що може все змінити.
— Ну все, Марве. Тепер я готова спати.
Ще одне місце. Ще одне місце на вулиці, де він колись бував, і тутешній власник — його знайомий, можна навіть сказати, колега, Томмі Чан, імовірно, перший у країні бейсбольний меморабіліст, якщо є таке слово.
Вони спустилися похмурими сходами в темну схованку, де лежали купи статистичних карток і старих пісенників, а ще тисячі інших бейсбольних артефактів, і нерівними стовпчиками стояла сила-силенна ігрових звітів та інших офіційних паперів.
Елеонор, наче підстрелена куріпка, голосно зітхнула.
На стільці з високою спинкою сидів сам Томмі, стілець і касовий автомат були на платформі, цей острівок здіймався над безкраїми хвилями старого паперу, що внаслідок хімічної реакції став брунатним, і через це Марвін подумав про всі відео гри, які він переглянув під час пошуку, про вболівальників на «Поло Ґраундз», що кидали свої картки й газети на поле, коли день добігав кінця, а «Доджерз» наближалися до своєї злої долі. Увесь той сутінковий бруд. Можливо, частина його тепер лежить саме тут, збережена прибиральниками на стадіоні, і зрештою ввійшла в підземелля пам’яті та колекції, картка, з якої дитина зробила літачок, кілька рулонів туалетного паперу, кинутих і розмотаних на радощах із верхніх трибун, і на них, можливо, десь є обережний автограф гравця — розкид бейсбольного матчу нарешті вгамувався за багато років і за континент звідти.