— Ти не бачив мого брата? — запитує Франзо.
На ньому капелюх із пір’їнкою за стрічкою, а черевики начищені, як в армії. Неоновий черевик без електрики.
— Я збираюся до «Толлі».
— Побачиш його, скажи, що мені потрібна його машина.
— Хто помер, Франзо?
— Мені треба поїхати в Джерсі, щоб зустрітися з жінкою. Бо помру. Які в тебе плани?
— Нічого особливого.
— Пропадаю з любові, чуваче. Скажи йому, щоб приїхав сюди на своїй сміттєвозці. За мною не заіржавіє.
Поруч розташовані школа краси, умебльовані кімнати та взуттєва майстерня і над дверима останньої — неоновий черевик, і неон, як він бачить, темний і холодний, і він дещо засмучується, відчуваючи спад у настрої.
Машини спиняються і катяться за ріг, катяться в ніч, а біля місцевої реберні стоїть чоловік і проповідує. Троє чи четверо зупиняються на мить, кумекають про почуте, стоять ще трохи й ідуть, куди йшли, і двоє чи троє інших підходять, слухають і йдуть, а повз котяться машини, змінюється світло, і машини знову їдуть.
Проповідник каже:
— Кажуть-бо, виживуть тільки комахи.
Літній чоловік з перехнябленою головою і венами на скронях, а його руки стирчать із коротких рукавів. Рукава куртки такі зібгані, що руки видно до середини передпліч. Довгі пласкі пальці підкреслюють його слова, а на штанях у нього — велосипедні прищіпки.
Поруч проносяться трійко хлопчаків, наче тікаючи з місця злочину.
— Так кажуть, і я їм вірю, бо вони вивчають справу. З усіх живих істот, якими Господь заселив землю, тільки комахи виживуть після радіації. Є науковці, які досліджують кожну секунду життя таргана. Спостерігають навіть тоді, коли він спить. Він виповзає зі щілини в стіні, і тут відразу людина зі збільшувальним склом, яка чекала від самого ранку. І я вірю, коли кажуть, що комахи залишаться живими після того, як атомні бомби зруйнують будинки і знищать людей, птахів, тварин, зроблять собак і кішок однієї статі, і вони не зможуть плодитися. Я вірю їм цілком і повністю, від початку до кінця. Але і в мене для них є новина. Я знав це раніше від них. Ми всі знали, стоячи тут просто зараз, бо ми тут бувалі. Хіба треба нам розповідати, що комахи виживуть після вибуху? Хіба ми не знаємо це від народження? Я звертаюся до вас. Нікому тут не потрібні наукові докази того, що комахи будуть останніми живими істотами. Вони й так уже доволі близько до цього. Ми повсякчас вимираємо, а ці таргани досі повзають по стінах і вилазять зі щілин.
Менкс обернувся і поглянув в інший бік. Йому кортіло востаннє позирнути на коменданта, щоб підживити свій гнів.
Люди зупиняються, щоб розкумекати слова вуличного проповідника, шестеро чи семеро стоять і слухають. Менкс дивиться на старого в защіпнутих штанях, схожих на військову форму, вигадану хлопчиком, який грається у війну. Його череп на диво тонкий, без головного убору, з венами та ніби паперовий. Один чоловік уважно слухає, на ньому французький капелюх, чорний берет, а ще дві жінки, одягнені як сестри, такі собі сестри з вуличної церкви, що кажуть «раді зустрічі», у них хустинки на головах і похмурі обличчя.
— Про той день і годину ніхто не знає.
Двоє чоловіків у костюмах та з дружинами в гарному вбранні, чоловіки бажають послухати, жінки кажуть «дякую, ні» — розмова про тарганів, оте турумпум-пум не для них.
— Росіяни підірвуть атомну бомбу на іншому кінці світу. Налаштували приймача на новини? Я розкажу вам новини. Просто через увесь світ. А ви стоїте тут і кажете: це мене не обходить. Стара тема, кажете. Тема для генералів і дипломатів. Але просто зараз, саме цієї миті, коли я говорю, а ви слухаєте, влада вирішує збудувати бомбосховища по всьому місту. Збудувати під вулицями міста бомбосховища на двадцять п’ять тисяч осіб. І дай-но вгадаю, цього ви в новинах не чули. Ви маєте пильнувати та слухати, що я вам кажу. Кожен, хто стоятиме в тих бомбосховищах, доки на місто сипатимуться бомби, буде білим. Я кажу вам. Бо жодного бомбосховища не будують у Гарлемі. Гаразд. Сховища обладнують на Верхньому Іст-Сайді. Сховища обладнують наприкінці Шостої авеню. Сховища будують на Сорок другій, добре. Сховища розміщують у Квінзі, добре. Сховища будують на Волл-стрит, глибокі й сухі. Атомні бомби сипляться на голову, що ж вам робити? Їхати автобусом у центр міста?
Менкс слабко посміхається.
Дівчина, що стоїть із хлопцем, каже:
— Ходімо, він — провокатор.
Менкс визнав би аргументи чоловіка, але вони дещо віддалені. Аргументи справедливі, бо їх помножено на мільйони маленьких «можна» і «не можна», які супроводжують його щодня.