— Висади мене трохи попереду.
— Я довезу тебе куди треба.
— На Бродвеї буде чудово, — каже Менкс.
Сморід його просто вбиває, витягуючи з ізольованості повільного полум’я віскі, випитого вдень.
Навколо підстрибує і мнеться сміття, живе своїм життям, скидаючись на загрозу, яку становлять овочі, що киплять і вилізають із баків і коробок, шум і гам, чи, може, то просто розповзлися паразити, яких ось-ось знудить у машині.
— Отут чудово, — каже Менкс. — Просто за рогом.
— Ти не хочеш сказати, куди тобі треба?
— Я скажу тобі, куди їхати, якщо хочеш викинути свій непотріб під мостом Вайтстоун. Переїжджай річку і потрапиш на Сто шістдесят першу, яка, здається, двостороння, а нею вже їдь до бульвара, хай щастить, Брукнера.
Антуан дивиться на нього. Менкс уже виліз із машини та стоїть на тротуарі, а Антуан досі тихо-мирно дивиться на нього з-за керма. Тривалий неквапливий погляд зміїних очей.
— Або викину його просто на вулиці.
— Я теж про це подумав. Я так собі й казав.
— Доки місто спить, — каже Антуан. — А копи сьорбають свою юшку.
Менкс дивиться, як машина рушає з місця. Поки він іде на схід, то відчуває порожні опівнічні вулиці та вітер, що дме з Гудзона. Десь далеко понад собою він відчуває того злочинця. Пронизливий вітер жене вулицею поодинокі острівки сміття.
Може, і того, яке Антуан викинув раніше.
Дуже хотілось би побачити алка-зельтцер, а саме те, як він шипить, а бульбашки здіймаються на поверхню води в прохолодній склянці.
Він іде вздовж довгого пандуса, ліворуч від якого — бейсбольний стадіон «Поло Ґраундз», і визирає людей, що стоять у черзі або юрмляться на тротуарі з ковдрами та харчами, чоловіків і хлопців, які збираються цілу ніч не спати, вони будь-що жадають придбати квитки, а ще тут дітлахи, яким спекулянти платять за те, що ті стоять на холоді й скуповують квитки, за які розпачливі фанати торгуватимуться завтра, сплачуючи захмарні гроші.
Місце наче вимерло. Менкс відчуває затхлий кислий присмак, той невблаганний розлад травлення, коли забагато п’єш на порожній шлунок, хоча він знає, що їв, пригадує страву, залишену Айві, смачний м’ясний рулет і овочі, але його вивертає зсередини, наче й ріски в роті не було.
Він на Восьмій авеню, обходить периметр стадіону, шукаючи бодай знак того, що тут є хтось живий. Навкруги анінайменшого звуку.
Чого це на американській банкноті піраміда? Запитання, яке таки варто ставити.
Він бачить лише переляканого собаку, якому дістається так часто, аж йому вже здається, що то такі пестощі. Менкс не розуміє, як Філ міг помилятися. Філ — людина чесна. Якщо Філ каже, що вболівальники стоятимуть усю ніч поспіль у чергах за квитками, а ти приходиш і бачиш, що місце наче вимерло, треба замислитися, хто кому забиває баки.
Щиро кажучи, перевезення і зберігання не надто надійна справа. Йому телефонують, і він працює, а як ні, то й ні.
Ось він бачить, як на світлофорі зупиняється машина, і він стартує до неї, швидко перебираючи ногами, як завжди, коли подія досягає свого апогею. За кермом сидить чоловік. Він бачить, як наближається Менкс, і одразу зачиняє віконце, білий чоловік із виразом «Я не готовий померти» на обличчі. Менкс йому махає. Той махає у відповідь «ні-ні-ні-ні» — я тільки хочу запитати. І чоловік тисне на педаль, і його вже немає, хоч світло і досі червоне, а палена гума таки вражає.
Звук завмирає в нічній тиші, і знову настає глибокий спокій. Старий стадіон здіймається над авеню і по-своєму моторошно мовчить, не так, як мовчать вулиці й річки. Діти досі влітку купаються в річці Гарлем, у передмісті, де вона відгалужується від Гудзона, його хлопці любили плигати з доків, широко розкинувши руки, — якусь мить він бачить їх у леті.
Смуток крає йому серце.
Він почувається дещо спустошено. Він почувається пригніченим, непотрібним і щиро по-людськи огидним, він хоче лягти та заснути. Він почувається так, ніби кудись уплутався. Хоче вже отримати від когось трохи грошей.
Один шанс на десять мільйонів, що бейсбольний клуб взагалі пустить його на поріг. Він має знайти грошовитих уболівальників. Він і йшов до машини з єдиним бажанням запитати, де їх шукати. А обличчя за кермом йому: «Будь ласка, не ріж мене на шматки».
По 155-й вулиці він задивляється вдалину аж до багатоквартирок на південь і бачить жінку, що стоїть під вивіскою «Сила молитви», пропонуючи свої послуги.
З-за річки долинає гамір.
Хіба є інше призначення всіх секретних кодів на доларовій банкноті, крім як відокремити тебе від людей, що знають правду?