Майданчик аж кишить людьми: мисливці за бейсболками й прудконогі хлопчаки, які вдають із себе літаки, що заходять на віраж, круто загрібаючи розставленими руками.
Подивіться лише на Коттера під сидінням.
По всьому місту люди виходять із будинків. У цьому суть гоумера Томсона. Він викликає в людей бажання бути на вулиці, об’єднатися з іншими людьми, розповідаючи їм, що сталося, — тим небагатьом, хто не чув, — порівнюючи вирази обличчя і душевні стани.
А перед Рассом — увімкнений мікрофон, і треба знайти того, хто його забере і говоритиме, щоб він міг спуститися на поле і примудритися проминути неушкодженим крізь усю ту людську дробарку.
А Коттер під сидінням борюкається з кимось голіруч за бейсбольний м’яч. Він силкується міцніше схопити. Він пнеться ізолювати руку суперника, почергово підважуючи пальці, щоб вирвати м’яч.
Така собі маленька вистава з тісно переплетених рук і долонь, двобій за формальними правилами спортивного одноборства.
Залізна ніжка сидіння врізається йому в спину. Він чує палке дихання суперника. Вони б’ються за перевагу, намагаючись здобути вигідну позицію.
Суперник заблокований спинкою сидіння, і він лежить долілиць на ряд вище, просунувши між ніжками лише одну руку.
Люди свідомо озвучують час, який показує годинник зверху на позубленому фасаді клубної роздягальні, на високій зубчастій стіні, — вони фіксують час, коли м’яч влетів на трибуни.
Напружений конфліктик пальців і сантиметрів, зусилля всього життя, стиснутого в секунди.
Обома долонями він береться за руку суперника трохи вище зап’ястка. Він швидко дає і думає: ще трохи часу, і люди нарешті оберуть, на чий бік стати.
Суперник, ворог, біла людина, і між крейдяними суглобами його пальців напружено напнулися вени. І якщо люди оберуть, то чи є шанс у Коттера?
Уже не один, а два серцеві напади. Другий чоловік валиться на майданчику: добре одягнутий чолов’яга не зовсім падає, а спочатку стає на одне коліно, тримаючи себе під контролем, спирається на правицю і глухо завалюється на бік. Ніхто не сприймає це за пустощі. Такі чоловіки не роблять собачі фокуси на землі.
А на суперниковій руці долоні Коттера, які викручують у протилежних напрямках, і шкіра аж палає — це називається «кропивка», пам’ятаєте? Кожна рука провертає в протилежний бік, він швидко крутить щосили.
Суперник на мить затримує подих. Він не дихає, бо зауважує, що йому боляче. Тепер він, доволі виразно підвиваючи, уже вагається, чи варто продовжувати, і Коттер відчуває, як сіпається рука, а пальці відриваються від м’яча.
Томсон сповзає з плечей чоловіків, які його несли, відбиваючись, видираючись із чіпких рук, — він бачить, як гравці уважно стежать за ним із вікон роздягальні.
А Коттер однією рукою тримає руку суперника, а другою тягнеться до м’яча. Він бачить, як той покотився повз ніжки сидіння, вихляючи на шорсткій поверхні. Він ніби ловить його оком і тягне руку ківшиком.
М’яч котиться злегка викривленим курсом на відкрите місце.
Руху його руки стільки ж років, скільки йому самому. Здається, що він постійно тягнеться до чогось від тієї миті, як вирвався з пелюшок. Усе, що він знає, міститься в розчепірених пальцях цієї зігнутої руки.
Серце, моє серце.
Уся боротьба під сидінням тривала лише кілька секунд. Тепер він прожогом відступає — м’яч у нього, і він відчуває, як той пече і вібрує в долоні.
І те почуття, коли люди неохоче дають йому пройти, але не надто кваплячись, порожні очі на пересічних обличчях.
М’яч вологий від жару і поту суперницької руки. Кінцівка Коттера ліниво звисає вздовж тулуба, він пробує надати своєму обличчю байдужого виразу, яке тепер наляканіше, ніж тоді, коли він перемахував через турнікети, але хлопець сповнений рішучості здаватися впевненим у собі і незворушним, спускаючись рядами й переступаючи через спинки сидінь, протискаючись між тілами і, де це зручніше, ідучи просто по сидінням.
Лише подивіться на білетерів, які змикають руки за зап’ястки, роблять ноші для жертви серцевого нападу, переносячи її до пункту швидкої допомоги під трибунами.
Один позирк назад через плече — він лише раз зиркнув і побачив, як суперник зводиться на ноги. Чоловік випростовується, дебелий здоровань у білій сорочці, то не хлопчик-студент, як він думав, не парубок в універській куртці боровся з ним за м’яч.
І чоловік ловить його погляд. Цього Коттер аж ніяк не хотів, це ставить усю справу під загрозу. Озирнувшись, він зробив помилку. Лише раз глянув, скоса зиркнув, і тепер той чоловік зловив його своїм суворим поглядом.