Вітер віяв цілодобово, і Джек сказав:
— Я майже певен, що той, як його, був колись одружений з тією бридкою жінкою, спадкоємицею паперового промисловця. Величезний був скандал. Вона — спадкоємиця з паперовим пакетом, і я сидів поруч із нею за вечерею це було, Боже поможи, двадцять п’ять років тому. Естер знає, про кого йдеться. Скандалище. Естер, допоможи мені звідси вилізти.
Джек полюбляв говорити ніби нетверезий, а п’яний як чіп говорив гарно й тямкувато.
Вони сиділи в підвальному ресторанчику в Чайнатауні та їли неймовірно смачну локшину, чау-фан або чау-фон, меню було все в плямах — місце зі столиками із «формайки» та заплямованим меню, без дозволу на продаж спиртного, й у Майлза м’ятна зубочистка в роті.
— Я хочу показати тобі фільм, за який ти, напевно, мене зненавидиш, через цей фільм.
— Ми ж не будемо обговорювати Нормал, — сказала вона.
— Ми знімали близько одинадцяти годин у Нормалі. Вона невтомна, ота жінка, бо така вже вродилася. Вона справляє враження якогось закону фізики, та я й досі не певен, що вийшло. Може, і лайно.
— А поки що…
— Ти зненавидиш дещо інше, але його, безумовно, треба бачити, бо ти маєш це побачити.
Він поступався Кларі по-різному, іноді приховано, іноді ні, м’яко нав’язував аргументи, знаючи, що не переможе, задіював проти її стійкості певні теми, які б мали роздратувати, але марно, тоді ставав дбайливим, приносив її улюблені цигарки та вмовляв саме в цей період сплячки в її роботі, у час легкого відчаю.
У нього була застуда, як і завжди, і голос трохи гарчав, а очі каламутні через вживання ліків, і після виставки Ейсі вони пішли кудись на дискотеку, і вона спостерігала, як Майлз і Ейсі танцювали — разом вони мали цілковито неперевершений вигляд, і який же дивний, звісно, бо не втратили кохання, або, може, не надто й дивний, — спалахували вогні, і від музики здригалися стіни.
То було нерухоме літо на даху, і вона сиділа в щільному затінку виноградної альтанки на даху в Челсі, з підпірками та кроквами з червоного дерева й кедровими ґратами, що через вітер і дощ стали сірими, як кістка.
Поет перетнув дах, прийшовши з дальнього краю по тонкому шиферу.
Він сказав:
— Вони пишуть ім’я Марія.
І Клара визирнула крізь отвір в альтанці, облямований широким зморщеним листям, виноградним листям одного місцевого сорту, і побачила на небі літак, який димом виводив ім’я Марія.
І Всесвітній торговий центр, що височів з південного краю, сіамські близнюки веж, коли бачиш їх під цим кутом, з’єднаних у попереку пересувним краном.
Як же треба заохочувати, щоб хтось збудував цю споруду, затягнувши так багато деревини й землі на височину в п’ять вузьких прогонів, звівши підпірки й поперечки, а тут була лоза, що росла з обрізаних бочок, старих бочок з-під віскі, потьмянілих і з ободами, і вона сиділа з трьома іншими за столом і їла начос, запиваючи сангрією, так само, як і інші, — Клара не любила змішувати вино.
Це було літо темно-синіх ночей, неясного грому на сході, охриплого та фальшивого, і шахівницею міста внизу — чоловік обезголовлює коханку, кладе голову в коробку і сідає з нею на потяг до Квінзу.
І не забувай про п’яного поета на чавунній лаві й тендітну дивакувату жінку, що одержимо його фотографувала.
Клара бачила, як літери в небі рідшали і їх почало здувати. На дальній край уступу видерся кіт, бездомний звір із провулків і задніх дворів, і вона не розуміла чому, ніколи не розуміла чому, але цієї миті пригадала сердиту на щось матір й сусіда зі спеціальним черевиком, чоловіка з високим ортопедичним черевиком, речі, форми, об’єми, спогади, усе сплетіння несумісних станів.
Навіть отруєне повітря, у якому плинуло жіноче ім’я.
Майлз узяв її до студії знайомого відеохудожника. Навіть не студії, добре, а звичайної квартири з кімнатами, заваленими обладнанням і телевізорами, де той жив і працював. До них долучилися й інші. Там уже були люди, а інші підходили, й у повітрі стелився їдкий присмак, аромат, що залишився після розкуреного на всіх косяка марихуани, а також відчуття певної події, доволі схожої на перегляд фільму опівночі, хіба що не такою розрідженою групою — у цих людей дещо пронизливий погляд, погляд наляканих своїм передчуттям.