Плівку крутили безперервно, чоловік за сорок у костюмі з краваткою, й усі телевізори тепер показували в уповільненому відтворенні, як він їде з упевненою дружиною, і плівка стає елегійною, обертаючись ще повільніше, уповільнюючи хід, відчуття справжньої величі, королівський блиск машини й убивство однієї особи з найтемнішого минулого — велич, аристократизм, жахлива імла тканини й черепа, неймовірно повільно по Елм-стрит, і вони знаходять їжу й ідуть до лофту, де кілька годин грають у карти та не розмовляють про Запрудера.
Вона побралася з Карло Штрассером у його квартирі на Парк-авеню за присутності мирового судді та двадцяти п’яти спільних друзів. Була й донька Карло, наймолодша з трьох його дітей, чарівна і струнка п’ятнадцятирічна дівчина, що мешкала з матір’ю в Брюсселі. Це сталося одного осіннього нью-йоркського дня. Донька Клари теж прийшла, запізнившись десь на пів години, але жвава, весела й аж ніяк не похмура — вона обіймалася з усіма, а після церемонії танцювала з Джеком Маршаллом.
Це сталося одного напруженого осіннього дня. Наречена одягнула стару парчову жилетку, що колись належала її матері, а перед цим ще комусь, троюрідній тітці або двоюрідній бабці, а може, ще комусь до того, до Америки. Люди їли, де знаходили місце, стоячи або манірно присівши на крісла в коридорі, танці тривали недовго — від початку не передбачалося, що подія затягнеться.
Коли гості розійшлися, вони вирішили прогулятися, подружжя і їхні доньки, і після ночі з пронизливим вітром повітря було чистим, як свіжа білизна, і світло таким чітким, що все в парку видавалося ближчим. Почали утворюватися хмари, купчасті на ясному небі, високоносі й мандрівні. Один із тих днів у Центральному парку, коли всі відчуття мають очищене сприйняття і заощадливість, кожна лінія виразна і доречна, а листя вже жовтіло, кизил і сумах, ніщо не марнувалось і не лишалося незауваженим.
Як добре знову бути сім’єю, навіть якщо вона тимчасова і неповна, із розділеними дітьми та дітьми зі щільним графіком, і хтозна-коли вони тепер усі зустрінуться наступного разу. Англійська в доньки Карло була усічена й ефективна. Вона не відходила від батька і стежила, як він помахом вказує на певні алеї. Поверх верхівки дерев вони бачили будівлі на П’ятій авеню, суцільний темно-сірий фасад, а далі мансарди й маківки храму на західному краю парку, і Клара уявила посвист швейцарів і стрімголові таксі — їй подобалася кричущо жовта фарба нью-йоркських таксомоторів.
Один з тих днів світла і масштабу, коли всьому побаченому притаманна повна ширина намірів. Вона тримала Терезу за руку і розповідала про свої подорожі, і вони обіцяли, вирішували й робили розумові пам’ятки. І як гарно і дивно мати подвійну пару, як оце зараз, чоловік і дружина, мати й донька, і вона бачила, що Карло трохи шкутильгав, і весело подумала, що ніколи цього не помічала, — почуваючись вільно і весело, бо, якого дідька, це лише шлюб.
Вони йшли за чоловіком із вовкодавом, таким же величним, як і в рекламі горілки.
Клара безпричинно засміялася. Може, вона сміялася безпричинно, а може, тому, що зауважила, як її чоловік шкутильгає. Інші думали, що вона сміється від полегшення, сміється від круговерті денних подій, а тому і самі великодушно всміхалися. Вони думали, що вона сміється після перевірки запізнілих літаків і почутих скарг від постачальника провізії або через те, що знайшла потрібні посудини для всіх тих клятих квітів. І, зрештою, просто розслабившись на прогулянці, думали вони. Сміється від нерівномірного полегшення. Вони думали, що знають, як це — жити в її шкурі.
Частина 5
Найкраще для найкращого життя завдяки хімії
Добірка уривків публічного і приватного життя в 1950-х і 1960-х роках
1
Дивишся на пагорби, а їх там ціле пасмо — змушує замислитися: хто ти такий і як тут опинився. У пагорбів зв’язок із твоїм життям не більший за той, що має календар із їхнім зображенням, нависле над річкою старе пасмо пагорбів, прикріплене до кухонної стіни.
Десь має бути річка, я відчував це у свіжому вітрі, яким дихав на повні груди, бо перебував на північ від міста, тож повітря тут мало бути здоровим.
Стаатсбург в окрузі Датчіз (Нью-Йорк) розташовується за сімдесят п’ять миль від дому, далі, ніж мені колись доводилось бувати, і я тут жив у гуртожитку і ходив до школи, щоб отримати атестат, а по обіді завжди відвідував старий сарай з імпровізованим спортзалом, де в одному кінці — боксерський ринг, а в іншому — щит із кільцем.