— Витрати на тищу, Двейне, переоцінений чинник, що має на меті замилити нам очі на реальний стан справ. — Він зачекав, доки Двейн запитає, яким є реальний стан справ. — А реальність така. Хто контролює твій погляд, той керує світом.
Наступного після гри дня по вулицях блукали десятка зо два перехожих, ділки, драпіки, дурні або пройдисвіти, які стверджували, що саме в них той справжній і єдиний м’яч. А насправді він, як Марлі благоговійно вірив, лежав на його шафці.
Так, бейсбольний м’яч, що видавав у ньому звичайного хлопця зі слабинкою, попри оболонку із прокатної сталі. А ще в нього фашистська стрижка, яку робив Спадавеккіа з Мілана, — насправді його школа, бо у Джанні часто забагато клієнтів. Марлі вдягав смугасті сорочки з білим комірцем або білі сорочки з блакитним комірцем. Він носив так маніакально підібрані за розміром костюми, що в них, якщо перднути, розійдуться шви. Він грав у сквош і гандбол, робив комплекс вправ канадських військових льотчиків, наносив на обличчя і тіло засіб для засмаги й усю зиму сидів під сонячною лампою. Звичайний хлопець із серцем автофургона, попри запаморочливий спорткар від «МҐ», яким він собі догоджав, ідеальний для передгір’я Беркширів біля місць їхнього відпочинку.
Чутливий, сентиментальний білий хлопець.
Так, м’яч він дуже-дуже хотів довірити синові Чакі. Чарлзу-молодшому. Уже давно не хлопчаку з жуйкою, а школяру-невдасі, перекошеному, безладному, з очима дундука і поведінкою, яку ще здалеку ненавидиш. Вилетів із елітних шкіл: Ексетер, Чоут й Андовер (з останньої пішов сам). Чакі було начхати. Але не Марлі, йому це боліло. Як він міг наважитися віддати такий емоційний предмет, попри будь-яку невизначеність, що билася в корковому серці м’яча, цій дорослій дитині, що не має ані цілі, ані прагнень, яка не може знайти собі місце навіть у власному житті?
Паскуаліні встромив голову у двері, повертаючись до художнього відділу:
— Як назвати двометрового 120-кілограмового негра, на якого ти наштовхнувся в темному провулку?
Чарлі слабко всміхнувся, дещо обережно передбачаючи нову хвилю жартів про громадянські права, і підвів голову, щоб позначити увагу:
— Як?
— Містер.
Якось він звільнив вагітну жінку. Він звільнив чоловіка, який мав зв’язки з нідерландською королівською сім’єю. Він звільнив католика, протестанта і єврея майже одного за одним. Він звільнив чоловіка, що впав у воду під час корпоративної прогулянки на яхті, а іншого за те, що той узяв із собою зброю на зустріч із клієнтом.
— Зараз, Двейне, триває дослідження так званих «розрядів сітківки». Для цього в супермаркетах таємно фотографують жінок. Чутливими камерами, прихованими на полицях, що фіксують збудження внутрішнього ока, майже невловимі й значно виразніші порухи, ніж просте блимання, і, здається, жінки геть злітають з котушок, якщо вірити очним яблукам, коли бачать певні кольори, пакування й дизайн. Це, по суті, оргазми ока, мозку й нервової системи. Як ми можемо скористатися результатами цього дослідження? Просто. Ми співвіднесемо випадки високого розряду з окремими товарами, які їх спричиняють, а потім створимо відповідні власні продукти й пакування. Щойно ми візьмемо споживача за очі та яйця, то повністю оволодіємо процесом маркетингу.
Знову ввійшла Сенді й почала самими губами переповідати складне повідомлення.
Але якщо Чарлі дійсно вірив у те, що м’яч справжній, чи залишив би він його на видноті й без нагляду там, де прибиральниця може надумати забрати його додому своєму хлопчаку, бо заробляє не так багато, щоб витрачати на бейсбольний м’яч, або кур’єр з кав’ярні за рогом — він уявив смаглявого хлопця, що неквапливим полуднем іде коридором із кавою без вершків і англійськими грінками в білій сумці, видивляючись, що можна поцупити.