— М’яч не продається. Тільки не цей.
Білл каже:
— Можна я тобі дещо скажу, Коттере? — Потім він робить паузу і всміхається. — Знаєш, у тебе міцна хватка. Треба буде потім серйозно подивитися, що там з рукою. Ти реально мене перетиснув.
— Радійте, що не вкусив. Я про це думав.
Здається, Білл у захваті від того, як Коттер відчув настрій цієї миті. Понурі бічні вулиці знемагають від невивезеного сміття і битого скла, кинутої напризволяще і пограбованої машини, яка всією вагою зіперлась на вісь, і людей, що замріяні стоять у дверях.
Білл біжить до Коттера, робить чотири раптові кроки, важкі і підкреслено великі, широко розпростерши руки, і гарчить, наче лиховісний кіноперсонаж. Коттер вискакує на дорогу, ухиляється від проїжджої машини і лише тоді усвідомлює, що то був жарт.
Вони всміхаються один одному, а між ними снує потік машин.
— Я побачив, як ти там сидів на стадіоні такий увесь скоцюрблений, і подумав, що знайшов другана. Це бейсбольний уболівальник, думав я, а не якийсь вуличний злодюжка. А ти, я бачу, таки затявся мене розчарувати. Коттере? Приятелі сідають разом і розрулюють справи.
Увімкнулися вуличні ліхтарі. Тепер вони йдуть жваво, і Коттер не певен, хто перший прискорив ходу. Спина досі болить там, де увігналася ніжка сидіння.
— А тепер скажи мені, синку, на яких умовах ти ладен розлучитися з м’ячем.
Такий тон Коттеру не подобається.
— Я хочу цей хиренний м’яч.
Коттер не зупиняється.
— Гей, дурбило, я тобі говорю. Ти, може, думаєш, що це якась дешева забавка. Ще мені з тобою морочитися.
— Кажіть що хочете, — каже Коттер. — М’яч мій, а не ваш. Я його не продаю і не міняю.
Машина на авеню різко завертає, і Коттер спиняється, щоб її пропустити. Потім він відчуває, що довкола нього щось відбувається. Пішли брижі на тротуарі чи в повітрі, а за якусь мить і по обличчю жінки поблизу теж — її очі швидко бігають, намагаючись зрозуміти, що відбувається в нього за спиною. Він повертається і бачить, як розгонисто і швидко наступає Білл, наполегливо працюючи руками. Надто вже велика веремія заради одного бейсбольного м’яча. Кров ударила в голову Білла, і на його колінках лисніє тканина. У нього вигляд цілковито іншої людини, чоловіка з якогось іншого життя, затятого і непогамовного.
Одну довгу мить Коттер стоїть на місці. Він робить марний порух головою, а потім біжить порожньою бічною вулицею в протилежний бік, а Білл за ним, майже дихаючи йому в потилицю. Він різко звертає і присідає, опускаючись на коліна і обертаючись на правиці з м’ячем, міцно втискуючи його в асфальт і використовуючи як точку опертя. Білл пролітає далі, гучно і важко дихаючи, і його гудіння скидається на слова. Коттер бачить, як він зупиняється і повертається. Білла перекосило від люті, а його обличчя роздуте і криве. Рукав піджака в руці звисає і злегка мете землю.
Коттер біжить назад до авеню, чуючи позаду шелест подиху. Вони минають натовп уболівальників зі стадіону, тут уже чорний Гарлем — треба тільки дістатися до рогу вулиці, до людей і світла. Він бачить неонові лампи на барі й простирадла на шворках на пустих ділянках. Він бачить «Свіжі фермерські курчата». Він читає вивіску чи, може, просто вбирає її очима всю цілком, є в ній дивне відчуття спокою і усвідомлення того, що справу зроблено, знак, що ти в безпеці. Коли він наблизився, дві жінки відійшли набік — вони дивляться повз Коттера на його переслідувача, і він бачить, як вони починають пильніше придивлятися. Білл близько, гупає по асфальту своїми статечними черевиками.
Коттер рушає по авеню на південь, біжить пів кварталу, а потім робить різкий поворот і викидає одну штуку, усім тілом збиткуючись над Біллом: якийсь час біжить задом наперед, високо підіймаючи коліна, передражнюючи, показуючи Біллові бейсбольний м’яч. Лихий і мстивий штукар. Він тримає м’яч на рівні грудей і крутить його в пальцях, а це нелегко на бігу — він обертає м’яч навколо його вісі, вертить його помалу, раз у раз показуючи двісті шістнадцять випнутих швів з червоної бавовни.
От тільки не кажіть, що вам такі витівки не до вподоби.
Такий поворот змушує Білла сповільнитися. Він дивиться, як Коттер біжить навспак, гонористо пританцьовуючи, але не бачить тут для себе жодних перспектив. Бо той маневр змушує його усвідомити, де він. Усвідомити той факт, що Коттер не боїться. Бо виставляє на позір той бейсбольний м’яч. Білл остаточно спиняється, але йому вистачає клепки зрозуміти, що роззиратися не варто. Найкраще — обмежити своє поле зору тим, що попереду. Бо ніколи не знаєш, хто може на тебе озирнутися. І що більше до нього це доходить, то більше дає волю своєму гніву Коттер. Він уже вдруге сьогодні з когось глузує, але того запального наміру побешкетувати, як було тоді з копом, у нього немає. Той сплеск емоцій, коли на серці зробилося так весело від того, що йому вдалося проскочити без квитка, усе це зараз потьмяніло — думки в нього плутаються, він вимотаний, і йому не вдається запалити в собі той вогник справжнього шибайголови. Тож він стоїть там, широко розставивши ноги, дивиться на Білла, а перехожі йдуть собі, не дуже на них зважаючи, і він, закрутивши м’яч угору, перекочує його на тильну сторону долоні та ловить блискавичним порухом тієї ж руки, коли той відскакує від зап’ястка, ніби кажучи: «Пішов ти, містере, не займай».