— Їм потрібна сила, від якої здригнеться світ. Наново намріяна стара більшовицька мрія, за якою стоять комуністи. І ти ж знаєш, звідки воно?
— Це переважно діти, що лягають на дорогу і махають поліцейським квітами, — сказав Клайд. — В’єтнам — це війна, реальність. А тут — фільм із написаним сценарієм і грою акторів. Американські діти не хочуть те, що ми маємо. Вони хочуть фільмів і музики.
Нехай Молодший вигадує своє розумне бачення. Він не розуміє, що тієї миті, коли починаєш підтримувати ворога, ти запускаєш процес власної руйнації.
— Це починається десь глибоко в людині, — сказав Едґар. — Раз поступишся випадковим сексуальним потягам, і вже хочеться бачити, як усе розбещується. Помилково плутаєш власне розбещення із якоюсь політичною концепцією, тоді як насправді…
Він не завершив думку. Деякі думки мають лишатися невисловленими, ба навіть незавершеними в голові. Така була суть їхніх із Клайдом стосунків. Лишати тему невисловленою. Лишати почуття невідчутими, не реагуючи на миттєві потяги. Яким же дивним і безглуздим це видається молоді, що біжить вулицями або живе вшістьох у кімнаті чи втрьох у ліжку, та й для безлічі інших, до речі, — яким же сумним і рідкісним.
Клайд повернувся до своїх обов’язків, а Бос і далі стояв біля вікна.
Едґар думав про шляхетність постійного товариства, не схильного до зайвих обґрунтувань. Він припускав, що Клайд поділяв його думку. Але тоді Клайд був другим, так, і, ймовірно, він лише йшов Едґаровим маршрутом, хай би куди той вів, так?
Він чув, як вітер переривав скандування. Клайд був у душі. Едґар озирнувся, щоб побачити маску, і несподівано побачив себе в іншому кінці кімнати в дзеркалі на повний зріст — у білому халаті й м’яких капцях — і здригнувся від власного образу.
Звісно, то він, але в личині макроцефальної дитини, безстатевий і такий новонароджений, що аж неземний.
Зіщулений коротун матусі Гувер.
Він перетнув кімнату й узяв маску. І зауважив, що стилізований руль — то прості кучері зі шкіряних смужок, які мали «спалахувати» зі скронь.
Він почув, як Клайд вийшов із душа.
Коли вони були молодші, то під час відпустки або у відрядженні в одному номері чи суміжних кімнатах з прочиненими дверима, щоб глупої ночі розмовляти зі своїх ліжок, Едґару іноді вдавалося розмістити дзеркала під таким кутом, щоб мигцем побачити — узявши в старому готелі старовинне окремішне трюмо і просто пересунувши на інше місце, або, голячись, відкрити медичну шафку так, щоб дзеркало поглинало світло з ліжка в сусідній кімнаті, або зіперти люстерко на столі — мигцем, нишком, мимохідь побачити Молодшого, коли той одягався, роздягався чи купався, такі приготування, що мить видавалася цілком випадковою, раптом той зрозуміє, що за ним стежать, випадковою не лише на його погляд, а й для Едґара, подоба Молодшого могла просто пропливти в його полі зору в нормальному русі подій поза терміновими справами Бюро, худе і змужніле тіло компаньйона, як на полі для гольфу, чи коли вони, значно молодші, слідкували за кінними перегонами на захід до узбережного Дель-Мара в Каліфорнії.
Молодший уже почав лисіти, а його ніс скидався на картоплю, а ще чоловік сутулився під час ходьби. Та, зрештою, Молодший завжди сутулився, намагаючись не бути вищим за боса.
Едґар зачинив двері у своїй спальні. Він став перед дзеркалом, 71-річний неодягнений чоловік у масці байкера з блискітками й у кошлатих капцях, і дослухався до голосів з вулиці.
Коли робочий день закінчувався, Джанет Урбаняк узувала кросівки. Між корпусом лікарні, де вона вчилася своєму ремеслу, і її житловим комплексом пролягала просторінь завдовжки в чотири безлюдні квартали. Похмурі й засмічені вулиці, нерозчищений і сірий від автобусних вихлопів сніг, висвердлений і позолочений собачою сечею, і ще кілька постатей у захисних камуфляжах, які відразу ховалися, рештки відсталого батальйону загублених людей.
Тож коли робочий день закінчувався, Джанет скидала легкі зручні капці й витягала із шафки міцні м’які кросівки з амортизувальною підошвою, що надавали відчуття пружності й упевненості. Потім вона виходила на подвір’я лікарні разом з іншою практиканткою, і вони вдвох чекали зеленого світла на майже безлюдній просторіні завдовжки в чотири широкі квартали, своєрідному безжальному бульварі, які бувають у тих районах міста, де архітектура стримана і напружена, а загальний стан завжди скидається на комендантський час.