Лінда Берд Джонсон танцювала з агентом секретної служби.
Чутки Клайда не здивували. Він відчував параноїдальне дихання десятиріччя. І раптом він замислився про жінку у своїх обіймах. Чи саме він підійшов до неї на танцполі, чи то вона непомітно опинилася на його шляху?
Чоловік у масці скелета і жінка в рясі ченця. Стоять онде на краю естради.
— Вам відоме моє ім’я, — сказав Клайд, — а я, маю визнати, ні в сих ні в тих.
— Що трапляється нечасто, так? Але я думала, що наші правила схиляються на користь нерозголошення.
Вони танцювали під шлягери сорокових. Вона щільніше до нього притислася і, здається, ритмічно дихала йому у вухо.
— А ви колись бачили силу-силенну людей, — прошепотіла вона, — в одному місці, багатих, владних і відразливих водночас? Можна подивитися навколо, — шепотіла вона, — і побачити керівників підприємств, фотографів мод, урядових посадовців, промисловців, письменників, банкірів, академіків, свинорилих аристократів у вигнанні, і можна зрозуміти душу одного через жалюгідне зморщене тіло іншого, а потім зрозуміти всіх через душу того одного. Бо всі вони — частина однієї довбаної чортівні, — прошепотіла вона. — Не згодні?
Отакої, у нього майже перехопило дихання, байдуже, хто вона така.
— Однієї чортівні. Що ви маєте на увазі? — запитав він.
— Державу, націю, корпорацію, силові структури, систему, владний апарат.
Така молода, гнучка і банальна. Він крізь вбрання відчував електричну напругу її стегон і грудей.
— Якщо ти мене поцілуєш, — сказала вона, — я запущу свій язичок так глибоко у твою горлянку…
— Так.
— Що він простромить серце.
А далі все відбулося миттєво. Фігури в масках воронів і масках черепів. Фігури в білих саванах. Ченці, черниці, кати. І він, звісно, зрозумів, що жінка в його обіймах одна з них.
Вони утворили на танцполі шерегу смерті, зупинивши музику і витіснивши гостей на краї. Вони захопили приміщення, театр масок мовчазних фігур, чума, хмара збудників хвороби, і Клайд озирнувся, шукаючи Едґара.
Жінка вислизнула. Потім фігури вишикувалися на танцполі, закутані, у масках, у саванах і відлогах. Як вони так швидко зібралися? І як вони взагалі потрапили до танцювальної зали?
Він шукав друзяку Едґара.
Кат і черниця виконували па-де-де, коло простих кроків, а потім поступово до них приєдналися інші, чоловіки-скелети й жінки-ворони, і зрештою вони закружляли в граційній павані, вишукано, смертельно і повільно, рухаючись так чітко, що, здавалося, не танцюють, а грають роль, і Клайд побачив свою молоду партнерку, яка кружляла в самій середині.
Я запущу язичок так глибоко у твою горлянку.
Гості застигли в трансі, п’ятсот сорок осіб, якщо бути точним, музиканти, офіціанти й інший персонал, чоловіки, які мали охороняти жіночі коштовності, уся та публіка, яка розважала інших, але сама не розважалася, — чемні, замовклі й напівприголомшені.
Що він простромить серце.
Коли вони завершили виступ, трупа стала в лінію і зняла головні убори й маски. Потім вони роззявили роти, нічого не кажучи, і втупили порожні погляди в запрошених. Затягнута мить, тривала зависла тиша в залі з колонами.
Потім вони одне за одним вийшли із зали.
За кілька хвилин Клайд знайшов боса, і вони пішли до чоловічої вбиральні, щоб оговтатися.
— Сподобалося танцювати, Молодший?
— Думаю, я знаю, хто вони.
— Хіба ти не казав це, коли ми були тут востаннє?
— Група, яку майже не бачили і про яку ще менше чули. Демонстрації переважно біля студмістечок. Ніхто, оце найдивніше.
— Що? — гаркнув бос.
— Ніхто з внутрішньої безпеки не визначився з назвою групи. Вони відомі тим, що влаштовують протести, виконують усі ролі, навіть поліції. Перевтілюються.
— Знайти зв’язки. Усе пов’язано. Антивоєнні протестувальники, крадії сміття, рок-гурти, статева розпуста, наркотики, волосся.
— У тебе лупа на піджаку, — зауважив Клайд.
Чоловіки заходили й виходили з кахляної кімнати, щось похмуро бурмочучи. Розстібали штани й відливали. Вони мочилися на гори колотого льоду, прикрашеного лимонними скибками. Вони розстібали й застібали. Вони відливали, струшували й застібали.
Едґар у масці став проти дзеркал, і, поглянувши на нього, Клайд згадав таємний садок позаду будинку директора, ділянку, обгороджену від сусідів, яку ніколи не показували гостям, де статуї оголених чоловіків стирчать із фонтанів або стоять, прикриті осіннім полум’ям лози. Не для збудження, а для натхнення, подумав Клайд. Така чоловіча форма — ідеалізований двійник Едґара. Роль, яку в житті уособлював Клайд. Принаймні так було, коли Едґар потайки нахиляв дзеркало, щоб з ліжка бачити, як Молодший віджимається в суміжній кімнаті.