Потім повертається й іде, відчуваючи їхні глузливі погляди так чітко, що міг би намалювати олівцем, вони щокроку маліють, потроху розсипаючись за його потилицею.
Він відходить недалеко.
Він завжди думав, що хотів би мати фляжку, таку пласку, щоб зручно лягала в кишеню, із кришечкою на ланцюжку.
Він кладе м’яч до кишені і, проминаючи дерев’яну огорожу, виходить біля воріт № 4.
І натрапиш же на таких чуваків, ходять тут різні, вважають себе володарями світу.
Він пригадує, як мав написати записку, щоб виправдати відсутність сина в школі через лихоманку і тридцять дев’ять градусів, таємницю, що вони приховували від матері. Не лихоманка, а записка. Лихоманка — то вигадка.
Якусь мить він стоїть і спостерігає. Потім його осяює. Він спостерігає, міркуючи, ось людський натовп, а я тримаю те, що всі до одного бажали б мати, та хто повірить у невідь-яку історію? Потім він розуміє, що треба зробити. Його осяює. Натовп дарує йому ідею. Йому треба шукати батьків і синів.
Знайти дорослого, який зробить це для хлопця.
Натисни на слабке місце дорослого, байдуже, хто він, але батько, на його бажання трохи похизуватися, вразити малого, зробити ніч надзвичайно особливою.
І так, тут є чоловіки, що цього вечора прийшли сюди із синами, така собі пригода, ну, чимало синів на місці подій, таке хлопець має пережити, простояти всю ніч поспіль, щоб придбати квитки на Світову серію.
Бач, навіть якщо чоловік не повірить, то хлопчик неодмінно. І Менкс задля такої афери міг уявити невеличку змову, батько і крутій працюють в одній команді, щоб хлопець повірив у те, що м’яч справжній.
Мозок напружено працює над оборудкою.
Він починає вештатися між чергами, видивляючись імовірних жертв уздовж високої стіни, вивчає обличчя і настрої, він не хоче квапитися, тож іде вздовж стіни на захід і нарешті зауважує те, що, на його думку, і шукає, хлопця років одинадцяти та чоловіка, який виймає зі спортивної сумки сандвіч, вони стоять і навіть не підозрюють про його наміри.
Він робить вступ, який вважає найважчою частиною, намагаючись чітко зазначити подробиці, позирає то на батька, то на сина і знову на батька, прагнучи залучити до розмови обох, і все, здається, іде гаразд, чоловік розламує сандвіч і віддає половину хлопчаку, вони дивляться на Менкса і їдять.
Вони слухають і жують, а він намагається розтлумачити їхні погляди. Він почувається загнаним у кут через імена учасників, гравців головного дійства, він не знає імен, облич, номерів, усього того, що кожен справжній уболівальник знає з дитинства і до останнього дня життя, і через це його оповідь повільна і захаращена, і він намагається компенсувати всі недоліки тим, що дістає м’яч.
Чоловік відповідає йому з набитим ротом:
— Так про це ти мені торочиш. Розповідаєш мені. Інакше кажучи.
За зубами біле м’ясо і салат.
— Саме так. Звісно, — каже Менкс, почувши, що взяв високі нотки, які свідчать про бадьорий і оптимістичний настрій.
Але чоловік не дивиться на бейсбольний м’яч. Він дивиться на Менкса.
— І я маю отут стояти.
Менкс починає розуміти, зблизька бачить, що чувак — чи то водій автобуса, чи то слюсар-сантехнік, а може, муляр.
— І слухати оцю бридню.
Чоловік жує і говорить:
— Забирав б ти звідси свою дупу, доки я не викликав копів.
Менкс кладе м’яч у кишеню.
— Таких, як ти, сучий сину, вони швиденько кидають за ґрати, де їм і місце.
Він так висловлюється просто перед своїм сином.
Хлопчак голодний, він вгризається в салат, як газонокосарка.
Вони стоять і їдять, обидва дивляться на Мартіна, і син надзвичайно схожий на батька, такий саме присадкуватий і кругловидий, аж Менксу кортить попередити його, щоб він не дорослішав.
Вважають себе володарями світу.
Уже биту годину він розвідує черги, тричі оббігши стадіон, заговорюючи то до одного, то до іншого, відчуваючи потяг до певної особи, дивлячись, як розвиваються події, і все складається не надто добре, дає собі ще п’ять хвилин, дивлячись на годинник на південно-західній стіні, потім ще п’ять, говорячи собі, що коли не знайде нікого за п’ять хвилин із пристойним хлопчиком на буксирі, то облише цю справу і піде додому, потім ще хвилину і ще, нишпорить чергами, роблячи спроби, які не спрацьовують, і десь за годину звертається до чоловіка із сином, що сидять навпочіпки неподалік від відкритих трибун у кінці дуже довгої черги, отаборившись зі спальним мішком для дитини й дафлкотом для батька, і Менкс намагається з’ясувати для себе імена.
— Я кажу це цілком щиро.
— Зажди. Так оцей м’яч зараз у тебе?