— Так, так, так. Але я не знаю, як звати гравця, ви розумієте, буду з вами щирим.
— Ти про Боббі Томсона?
— Так, він. Гаразд. Тепер я почуваюся краще.
Бач, Менкс вірить, що може бути відвертим із чоловіком. Не приховувати власні недоліки. Він не вболівальник і не має його вдавати. І водночас, десь глибше, він розуміє, що така стратегія може спрацювати, така схема, такий план — покажи чоловікові свою слабину, і він повністю проковтне твою історію.
— Я вважаю, що коли робиш бізнес, то треба викладити на стіл усі карти. І ось що я думаю. Що завтра на вході до клубу з’явиться вся ця купи-продай ватага. Усі з м’ячами, і кожен казатиме, що саме в нього козирний туз.
— А насправді, як ти заявляєш, — каже чоловік.
— А насправді — туз у рукаві, — каже Менкс, лізе в кишеню і витягує м’яч.
Чоловік усміхається. Він сидить навпочіпки, зіпершись на стіну, і Менкс сідає поруч, задля комічного ефекту стискаючи м’яч із ледь помітним тремтінням, пильно дивлячись на чоловіка, вдаючи напругу, вдавану, як обидва розуміють, просто задля враження, і чоловік тягне руку по м’яч, веселий, але досі скептичний, тобто, інакше кажучи, гра триває.
Однак Менкс не дає йому м’яч.
Хлопчик сидить у спальному мішку, намагаючись не заснути.
— Диви, тут пляма від смоли, — каже Менкс. І показує чоловікові, а потім хлопцю. — Гадаю, треба її стерти, бо нащо вона там.
Він гарненько наслинює великий палець і намагається видалити незначний слід смоли, бо Коттер, мабуть, кидав його на вулиці, але вдається лише розмазати пляму, і тепер йому цікаво, навіщо він взагалі поліз до м’яча.
— До речі, — каже чоловік, імовірно, щоб відволікти Менкса від збентеження. — Мене звуть Чарлі.
— Зви мене Менкс. А хлопчик? Як тебе звати, синку?
— Скажи йому.
— Ні, — відмовляється дитина.
— Ти диви який шибеник, — каже Менкс. — І скільки ж років цьому шибайголові?
— Вісім, — каже чоловік.
— Вісім. Лише уяви, що тобі вісім. Уяви, як ти йдеш на першу гру Світової серії та бачиш усіх цих славетних гравців. Таке він запам’ятає на все життя.
— Його звуть Чакі.
Менкс дивиться на Чакі. Дитині б хотілося бути вдома в теплому м’якому ліжку з малюнками собак на стінах. І це нормально. Ми тут говоримо не про сьогоднішній день, а про майбутнє. Татко подбає про спогади для хлопчика.
— Вісім років. «Янкі Стедіум». Найвідоміший бейсбольний стадіон країни.
Менкс кладе м’яч чоловікові в руку.
— А якщо десяток людей з’явиться з м’ячами перед входом до клубу, — питає Чарлі, — як мені когось переконати? Як мені переконати себе, що це м’яч Боббі Томсона? Чи когось іншого?
Менкс сидить у позі гравця в кості.
— Я поясню, — каже він, не намагаючись уникнути цього запитання, бо чекав на нього відтоді, як перейшов із Гарлему по мосту. — Кому вони повірять: тобі чи мені? Кому повірять? Постав себе на їхнє місце, твоїх друзів, колег по роботі. Потім поглянь на мене і на себе. Кому вони повірять?
Менкс розуміє, що логіка його аргументу не має жодного стосунку до питання справжньої історії м’яча. Але він думає, що на цього приятеля можна розраховувати, і він побачить під поверхнею основний мотив, хід думки.
— І я вірю в це сам, особисто, — каже він, — бо мій хлопець надав мені гарні докази. І він нізащо у світі не брехатиме своєму старому про таке. Так, він часом бреше. Бреше про школу. Прогуляв школу, збрехав. Не пішов до стоматолога.
— Але це бейсбольний м’яч, — послужливо підказує Чарлі.
— Саме так. Але визнаю: спочатку він мене не переконав. Як і тебе. Як будь-кого. Я спочатку сумнівався. Та потім почув хлопця.
— І відчув, що знаєш.
— Саме це я і відчув. Я знаю. Бо я чув його голос.
— І бачив його.
— Бачив просто там. Він про таке не брехатиме. Гарний хлопець, якщо справа серйозна.
— А бейсбольний м’яч. Це серйозно.
Менкс розхрабрюється від того, що чоловік йому підіграє, бо не хоче зазнавати ще однієї невдачі. Та водночас він не хоче вважати Чарлі бевзнем, селюком у дафлкоті, що легко ведеться на будь-яку казку. Бо в цьому разі казки немає, але яка різниця? Менкс розповідав неймовірні брехні, що значно легше зринали з його вуст, аніж будь-що сказане про цей маленький сфероїд.
Чоловік роздивляється м’яч.
Менкс вирішує затнутися секунд на п’ятнадцять. Нехай ситуація набере урочистого повороту. Дай клієнту можливість закохатися в товар.
— Так, я бачу зелень, отут невеличка пляма зеленої фарби біля шва, між швом і логотипом, — каже Чарлі, — і я знаю напевно, бо по радіо сказали, що м’яч влучив в опору, коли вилетів на трибуни. А опори зелені, я також знаю напевно, на «Поло Ґраундз».