Менкс аж трохи підстрибнув. Він у захваті. Нібито сам хотів, щоб його переконали, а зауваження цього чоловіка підтверджує його слова про те, що Коттер — чесний, перетворюючи нарешті того з хлопчини, який огризається і перестрибує турнікет, на чесного, порядного і відповідального хлопця.
Чоловік підводить очі від м’яча і дивиться на Менкса. Погляд наче каже: «Я хочу повірити». І Менкс не знає, що казати, як не пнеться, бо хтозна чим тут зарадити, щоб чоловік перетнув лінію й остаточно закріпив угоду.
Чарлі бере справу на себе, доволі переконливо розповідаючи синові про компанію-виробника м’ячів, про прізвище президента ліги, виштамповане на ньому, та інші причини й деталі — усі, як видається, певні й перевірені, а хлопцю просто хочеться спати, йому зимно, батько його не вразив, і Менкс шукає очима продавця гарячого шоколаду, бо не завадить бути уважним до інших.
— Продавці вночі — дефіцит.
— Він їв суп.
— Був би я продавець, то постійно б тут чатував. Ще й жінку з дітьми привів би заробити.
— У нього був у термосі гарячий суп. Із ним усе гаразд.
Але Чакі каже:
— А мені не здається, що все гаразд.
— Просто не засинай. Я хочу, щоб ти це бачив.
Менкс розуміє, що це швидше на користь йому, аніж дитині. Чоловік і дитина просто виконують формальності. Хлопець навіть цього не робить. Хлопець припинив слухати чоловіка ще десь на стадії підгузків.
Чакі заповзає у мішок із тим бунтівним виглядом, який виникає в дітей, щойно вони розуміють, що вони не власність.
— Я хочу, щоб ти запам’ятав усе, що відбувається цього вечора, — каже Чарлі.
Та хлопець уже глибоко всередині, навіть голова зникла під фланеллю.
— Ти батько, ти й маєш пам’ятати, — каже Чарлі.
— У цьому я спец.
— Небезпечна це штука, як не крути, намагатися виховати дитину.
— Триває вічність, доки виросте, з одного боку. А з іншого — неймовірно швидко.
— У мене лише один.
— Ти дивишся на батька чотирьох.
— Чотирьох? — перепитує Чарлі, і в його погляді захоплення, співчуття і якесь здивування, і дещо інше, яке Менкс не може розпізнати, — може, просто відчуття, що їхні життя геть неподібні, а це ніяк не пов’язане з кількістю дітей.
У бочці з-під мастила палає вогонь, і Менкс підходить до бордюру, хапає іржаву жерсть і з полум’ям та іскрами тягне її до черги вболівальників. Лише зараз він відчуває, як метал пече руку, пече, як у пеклі, зображеному в книжці з малюнками, але вболівальники захоплені його вчинком, рясніють широкі усмішки, це якраз у дусі сьогоднішньої ночі, і Чарлі наче теж у захваті.
Та не лише неподібні життя. Геть різні типи мислення і вчинків. І Менкс не певен, чи варто їм цим перейматися. Він готовий зробити будь-що задля досягнення мети.
— На які місця ви сподіваєтеся?
— На відкритих трибунах. Люблю бронювати місця заздалегідь, але вони давно закінчилися. Нічого не залишилося, окрім відкритих трибун і місць для стояння, і я знаю, що Чакі ніколи мені не пробачить, якщо доведеться дивитися бейсбол стоячи.
— Після того, як спатиме ніч на тротуарі? Хто б його звинувачував?
Чарлі знову всміхається, свавільно ляснувши Менкса по коліну.
Потім повертає йому м’яч, але лише тому, що намагається щось дістати з пальта. А там у нього — фляжка, чудова, невеличка, срібляста, із кришечкою на ланцюжку, як армійська, тільки пласка, маленька і недешева, яку легко покласти в кишеню, доки одного важкого дня вона про себе не нагадає.
— Ага, що в нас там? — питає Менкс.
— Здогадайся з першого разу.
— Скажімо, помаранчевий сік.
— Зарано для сніданку.
— Скажімо, пряний чай зі старої Індії.
— Запізно пити чай, — каже Чарлі.
Їм доволі весело, один сидить навпочіпки, зіпершись на стіну, інший — у позі гравця в кості, а ще у фланелевому мішку лежить повністю нерухома грудочка, чи то закопиливши губу, чи то заснувши.
Чарлі каже: «Пригощайся» — і передає фляжку Менксу, той у відповідь кидає м’яч Чарлі, і цей невеличкий і ледь помітний обмін має дивну глибину, своєрідний знак поза межами ділової угоди, яку він намагається укласти, ще теж трохи надихає Менкса.
Він відкручує кришечку, даючи їй трохи побовтатися на ланцюжку, а потім із видом знавця нюхає вміст фляги.
— Гадаю, тут те, що називають спиртом.
— Ірландське віскі, — каже Чарлі.
— Ірландське ми любимо, еге ж?
— Зробили вагомий внесок, — каже Чарлі.
— Гарно сказав, друже.
І вони шкірять зуби як співучасники. Менкс підіймає фляжку і нахиляє голову, робить не дуже великий ковток, задля ввічливості, і повертає предмет Чарлзу.