Менкс думає: хай так. Він не хоче, щоб вони бачили, як у нього тремтять очі під час підрахунку. Він думає, що це більше, ніж він міг отримати за ті грабарки для снігу, поцуплені з комірчини в його будинку. Значно більше. Насправді достобіса більше.
Маленька сердита голівка випнулася з мішка.
— Я хочу додому, — каже Чакі.
Менкс бере гроші. Він слинить великий палець, щоб перерахувати їх заради малого. Каже щось хлопцю, він добре почувається, навіть намагається розсміятися.
Каже Чарлі:
— Придбав собі сувенір із великої гри. За це треба випити, друже.
Вони передають один одному фляжку, і воно — те єдине цієї довгої ночі, що, здається, запам’ятається Чакі, видовище двох чоловіків, що цмулять випивку просто з фляжки.
Чи то зітхання, чи то біль виривається, коли вони відкривають рота, щоб видихнути пару, очі посоловілі й червоні.
Чарлз дугою вигинає свої пухнасті брови.
— Тепер, коли м’яч мій, що мені з ним робити?
Менкс перехоплює фляжку.
— Покажи його всім. Розкажи друзям і сусідам. Потім постав під скло поруч із вишуканим посудом. Ти ж бачив той божевільний натовп на вулиці. Він більший за деякі війни, які я бачив.
Менкс не розуміє, нащо він це сказав. То вже в ньому заговорило ірландське віскі. Він бачить, що Чарлі дещо пригнічений. Чарлі, ймовірно, саме проходить від стадії напіввіри до стадії невіри. Почуваючись ошуканою істотою з розумом комахи. Добровільно віддав чесно зароблені гроші якомусь вуличному пройдисвіту з такою неймовірною оповідкою, що Чарлі ніяково розповідати про це друзям.
Хай очі, як то кажуть, бачать, що купують.
Він намагається підшукати слова і сказати, що м’яч зростатиме в ціні впродовж років. Але ірландське не лише розмовляє, а і розмірковує, але хай там як, проте, певно, казати зараз Чарлзу підбадьорливі слова — кепська думка. Звучатиме фальшиво, хіба ні?
Вони дивляться один на одного. У Чарлза є м’яч і фляжка, а у Менкса — гроші. Гаразд. Це просто один із тих випадків, коли настрій різко падає, щойно угода укладена. Це нормально. Хлопчик уже спить, і його обличчя трохи видно з-під складки, а Менксу цікаво, чи пригадає він колись щось із цього, чи воно вже потонуло у сновидній частині його мозку, нечіткий силует чоловіка навпочіпки, частина ночі.
Чарлз дивиться на Менкса й усміхається, він заплутався, і його прихильність уже трохи похитнулася.
Потім вони мовчки тиснуть одне одному руки, і Менкс випростовується і виходить звідти, відчуваючи, як ниють литки та серйозно болить ліва рука, якою він тягнув бочку з полум’ям через тротуар. Треба буде вдома намастити вершковим маслом.
Він проминає згорблені та скоцюрблені тіла, дим решіток, на яких дехто готує сніданок, і копа на високій коняці, іде у зворотному напрямку через міст і вгору на Бродвей, і, здається, на східному небі вже виникає слабка смужка світла.
Йому дещо спадає на розум. Багато різного спадає йому на розум, очманілому від питва, але зараз йому сяйнуло, що він не хоче стояти на безлюдній платформі під вулицею і чекати свій потяг.
Він іде Бродвеєм і гадає, чому чоловік дав йому дріб’язок із кишень. Не було жодної потреби, щоб монети переходили в інші руки. Може, це саме те, про що казав чоловік, щире бажання віддати все, що маєш, зняти останню сорочку, чи, може, то все чесна угода між двома чоловіками, яку один з них перетворює на милостиню.
Він іде, він хоче йти, але йому не хочеться додому, взагалі, неминуче. Йому треба поміркувати, яке він має право розпоряджатися грішми чи іншими речами, що належать сім’ї, головою якої Менкс, хай там як, але досі лишається.
Він відчуває провину через те, що на мілині. Отримав трохи готівки, та провина лише зросла.
Він безсоромно відливає у провулку.
Далі йому спадає на думку, що він міг би сісти в автобус із собачою емблемою «Ґрейгаунд» і заїхати світ за очі на цьому кістлявому хорті. Побунтувати, як час від часу проти нього роблять власні діти, випромінюючи незгоду.
Він напише Коттеру записку. Виправдання за те, що його не було в школі. В усьому винна лихоманка у тридцять дев’ять градусів.
Щоб покращити хлопцеві настрій.
Йому також спадає на думку, що він наближається до рогу, де вуличний проповідник говорив раніше цього вечора, чи то було вчора, а потім розуміє — ні, переплутав, він досі звідти за десять кварталів на північ. Потім він забуває про це й озирається, шукаючи чоловіка. Звісно, той уже завіявся, і тут узагалі не той ріг, тут нічого не рухається, окрім однієї-двох машин із загадковими водіями, що виникають із сутінків, як комахи, що живуть цілу ніч.