Тридцять два долари та дріб’язок.
Він відчуває знайомий укол зради. У нього безлад у голові. Щоразу вводить його в оману. М’яч обов’язково оцінять — точно кажу. А готівка щохвилини втрачає у вартості.
Він зазирає у двірні пройми, шукаючи проповідника, бо хоче віддати йому гроші. Здихатися їх. Він хоче запхнути гроші в одяг старого, щоб із ними покінчити. Віддати їх будь-кому, хто виявляє до них науковий інтерес.
Сране лайно, чуваче.
Гроші його, і він лишить їх собі. Поїде кудись автобусом. Або орендує кімнату на задрипаній вулиці лише за милю від дому. Знайде жінку, яка дивитиметься на нього, коли озиратиме кімнату.
Він знову забуває, де перебуває. Він іде, хоче йти і в голові пише записку.
Будь ласка, пробачте, що мого сина вчора не було в школі.
Він чує гуркітливий і скреготливий сміттєвоз за рогом. Їздять машини, під вулицею проносяться потяги, пішохід тут лише він.
Друзяка Чарлз потайки сміятиметься, що так майстерно пошив у дурні друзяку Менкса. Розповість сину, як вони обдурили того йолопа.
Пласка, її легко покласти в кишеню, із кришечкою на ланцюжку.
Він виходить на свою вулицю, проминаючи ремонт взуття і школу краси.
Рука болить там, де торкалася розпеченого металу.
Коли він дістається свого будинку, починає розвиднюватися. Він заходить і піднімається сходами, кожен крок, по суті, — рік, принаймні Менксу так здається, і коли йому виповнюється вісімдесят, то ось уже і його поверх. Він заходить у двері, тіні м’які, тиша зорить на нього, і він повільно проходить через кухню.
У спальні дзвенить будильник.
Він сідає за кухонний стіл і чекає. Вона виходить у нічній сорочці й капцях, його дружина Айві, і бачить, що він не лягав, і неквапливо його обдивляється.
Вона запитує:
— Що це?
— Треба намастити маслом.
— Вона вся в пухирях. Мені оце не подобається.
— Просто опік шкіри.
— Хіба ніч виборів? Я думала, що вогнища палять у ніч виборів. Мені оце зовсім не подобається.
— Займайся своїми справами, іди одягайся. Я дам собі раду.
— Ні, масло не допоможе. Це дурниці старої бабці, — каже вона. — Від нього буде більше лиха, ніж користі.
Вона виймає фрукти з миски, наливає туди холодну воду і дістає форму для льоду з морозилки.
— Якщо не допоможе, викличемо «швидку».
— Не треба мені «швидку».
Вона кидає десять-дванадцять кубиків льоду у воду і сідає поруч, тримаючи його руку в мисці з крижаною водою, пильно обдивляючись. Вона поки нічого не питає, питання будуть пізніше.
Може, біль поступово слабшає, а може, ні. Вода така холодна, що він відчуває лише холод. Він намагається витягти руку з миски, але Айві тримає її, міцно притиснувши своєю, і Менкс дивиться вбік, він дуже втомився, щоб пручатися.
— Таке допоможе, тільки якщо опік свіжий, — каже вона. — А якщо несвіжий, побачимо, що зробить «швидка».
— Кажу тобі. Не треба мені «швидку».
Якийсь час вони сидять так, вона притискає його руку в талому льоді, а потім їй уже час одягатись і йти на роботу. Менкс лишається за столом, витріщившись на свою руку у воді, і чекає, коли прокинеться син.
Частина 6
Аранжування в сірому і чорному
Осінь 1951-го — літо 1952-го
1
Бронзіні вважав прогулянки мистецтвом. Майже щодня після школи він виходив із дому, даючи маршруту витворити попурі звуків, форм і порухів, день у день даючи ущухнути голосам і розгорнутися помірно розмаїтим запахам. Він зупинявся погомоніти з картярами у клубі та споглядав, як жінка на ринку купувала камбалу. Він очищав танжерин і дивувався, як пласка риба, що виблискує серед дрібного льоду, зішкрябана тралом істота з глибин темного моря, може здаватися таким близьким людині живим створінням. Її мертвота ставала силою у вирячених очах. Надзвичайна порожнеча. Він подумав про старий спосіб уповільненої реакції, що комічно втілює колишню мить, у якій щойно було життя.
Він споглядав, як хлопець у фартуху загортає рибину в передовицю.
Навіть у такому щільному районі були вулиці, які можна знову відвідати, і люди зайняті цікавою роботою, поденники, малярі в заляпаних халатах, чоловіки з кувалдами, із якими можна згаяти час, сицилійці з кам’яним порохом на обличчях, що лупають тротуар. Що менше платять за роботу, думав Бронзіні, що вона важче, то видовищнішим є дійство. Або офіціант, що вийшов перекурити під час перерви, один з тих чоловіків, що швидко старіють і постійно втомлені. Життя офіціантів втомливе, три роботи, біль у спині, хворі ноги. Вони більше втомлюються, аніж чоловіки з червоними хустками на шиї, які розмахують важкими молотами. Вони курять, і кашляють, і розповідають йому, як вони втомилися, і видивляються місце на тротуарі, куди можна харкнути, бо вони постійно спльовують.