— Кларо, скажи. Мені треба завести дитину?
— Ти — остання людина, кому б я таке порадила.
— Дякую. Ми друзі назавжди. Обійми мене. Поїду додому щаслива.
Вони спустилися і ще трохи погомоніли на ґанку. Три чоловіки штовхали машину, щоб та завелася. Трохи сніжило.
— Отже, вона вимагає до себе поваги, мати Альберта. Відведи мене до її смертного ложа, доки не пізно. Може, вона скаже мені те, що я маю знати.
Коли вона пішла, Клара повернулася до гостьової кімнати, переставила всі картини і стала, роздивляючись свої ескізи. Двері, дверна ручка, стіни, шибка.
Вона відпустила місіс Кетчел додому і сиділа з матір’ю Альберта, доки не споночіло. Потім пішла в кухню приготувати щось на вечерю. Але спершу вона ввімкнула лампу біля ліжка, щоб Альберт побачив мати, коли підніматиметься сходами.
Людина з києм — то Джордж Менза, Офіціант Джордж, який грав сам у кінці кімнати. Він уникав спілкування із завсідниками, а ще був гарним більярдистом. Сюди дуже рідко заходили люди, які могли грати на такому рівні.
Нік стояв біля столу, де грали в карти, у «джин-рамі», але спостерігав, як Джордж ганяв кулі. Шістка від бортика, розіграш чудової позиції, щоб забити з першого удару, робить масе, яке Нік ледве уявляє, хоча щойно побачив.
Одного разу, десь рік тому, Джордж несподівано підійшов до Ніка і попросив сходити з ним на біржу праці. Йому треба було заповнити якісь бланки, щоб одержувати допомогу наступні двадцять тижнів, хоча він цього і не сказав, та Нік зрозумів, що йому потрібна допомога — прочитати бланки та заповнити інформацію. Нік також зрозумів, що дорослий чоловік, імовірно, не хоче просити когось свого віку допомогти в цій справі. Вони пішли до біржі й заповнили бланки, і Джордж не почувався збентеженим і відтоді завжди перекидався з Ніком слівцем чи давав пораду, привіт матері, ходи до школи.
Хтось запитав:
— Що за довбограний тиждень?
Букмекер Майк стояв за шинквасом під телевізором, невисокий чоловік із квадратним підборіддям, який, здавалося, завжди на день запізнювався із голінням. Більярдна — побічний заробіток для його букмекерських операцій. Іноді він дозволяв Ніку і його приятелям поганяти кулі та вимикав над столом світло, що означало: платити не треба.
Він упіймав погляд Ніка, схилив набік голову і, коли той підійшов, щось йому сказав.
— Що?
— Грандіозна крадіжка. Вислів чував?
— Що ти маєш на увазі?
Майк навалився на шинквас і ледь чутно заговорив:
— Думаєш, чутки не вирують? Що з тобою таке? Я гадав, ти розумний. Ота дурна чуча, ДжуДжу, від нього важко щось очікувати. Але ти мене дивуєш.
— Майку, машина — непотріб. Щиро кажучи, думаю, чувак взагалі більше не збирався на ній їздити. Він лишив ключі в машині, щоб хтось її забрав. На такій машині їдеш у ліс і стріляєш там у неї з дробовика. Тож ми врятували його від обтяжливих обставин.
— Думаєш, буде кумедно, коли тебе поставлять на облік у відділку. Уявляю твою матір, Нікі.
Підійшов собака і обнюхав черевики Ніка, бездомний дворняга, якому Букмекер Майк колись дав притулок. Хтось назвав його Собака Майк.
— Гаразд. Я розумію, що треба зробити.
— Позбудься її. Оце треба зробити.
— Вона мені більше не потрібна. У мене буде робота. Коли треба, я можу взяти таксі.
— Мудрий хлопчина. Як батько.
Нік не знав, чи хотів це почути.
— Твій батько любив заганяти себе в глухий кут, а потім звідти викараскуватися. Він завжди ходив по лезу. Але я з ним дуже не знався. Бізнес у нас той самий, але він був у центрі, а я тут, і він завжди тримався осторонь, хай там що, твій старий. Наче він десь в іншому місці, хоча стоїть поруч.
— Я щось зроблю.
— Дивись, що треба зробити.
— Я вже майже працюю. Моє злочинне життя позаду, Майку.
Тепер у більярд грали за двома столами, і коли ДжуДжу розбив піраміду за третім, то до нього приєднався Нік.
Він сказав:
— Майк знає.
— Що? Він знає?
— Думаю, усі знають. Як не знати? Навіть цей довбаний пес знає.
— Тоді ми по вуха в лайні, — сказав ДжуДжу. — Встромимо ключ у запалення і гайнемо подалі.
— Гарна ідея. Де ключі? Я зроблю, — сказав Нік.
Під час гри він підійшов до телефону на дальній стіні й зателефонував Лоретті. Офіціант Джордж побачив його і підняв кий, а Нік доторкнувся до уявного капелюха.
— Лоретто. Що поробляєш?
— Міряю ті придбані черевики.
— Ті черевики.