Він одягнув краватку і пішов до школи. Однак перед тим він надів новий «собачий медальйон» на шию, на випадок атомної атаки, зі своїм іменем і школою, вигравіруваними на пластині, а потім одягнув синю краватку і п’ять кварталів ішов до школи.
Метті сидів у ряді біля роздягальні та був одним з трьох учнів, що у визначений час розсували й засували її двері. Вони працювали в унісон, зі свистом і гуркотом. Таке було їхнє призначення.
Призначенням Кетрін Конвей було щоп’ятниці витрушувати ганчірки з чорного ходу над шкільним подвір’ям, і її очі пекло від крейдяного пилу.
Призначенням Річарда Стасяка було відчиняти й зачиняти вікна. Він брав віконну жердину з гачком на одному кінці, зачіпляв ним петлю у верхній частині вікна і потім тягнув або штовхав. Річард Стасяк був великий і високий, тому логічно, що ця робота перепала саме йому.
Вони сиділи за своїми партами, сорок хлопців і дівчат, шестикласники, цим нудним похмурим днем, спини рівні, ноги разом, пильно дивлячись на сестру Едґар.
Сестра никалась між своїм столом і дошкою, рухаючись під шелестіння монохромної бавовни, виблискуючи відчищеними руками. Вона виголошувала запитання з Балтиморського катехізису, а учні відповідали злагодженим кришталевим голосом.
Метті вірив у Балтиморський катехізис. Він містив усі запитання і відповіді, він містив любов, ненависть, прокляття і миття ніг іншим людям, він містив канчуки, шпичаки й воскресіння, у ньому були янголи, пастухи, крадії та євреї, а також «осанна в вишніх».
Він не знав, що означає та «осанна в вишніх», і боявся запитати. Вони всі боялися. Вони боялися вже тиждень відтоді, як сестра вдарила Майкла Каленку головою об дошку, коли він дав зухвалу відповідь на просте запитання. Вони вивчали Створення і Гріхопадіння, урок п’ятий за Балтиморським катехізисом, і сестра вказала в підручнику на картинку з майже роздягнутими чоловіком і жінкою, які стояли під яблунею зі змією, що обвила гілку, і вона викликала Майкла Каленку і запитала, хто ці чоловік і жінка, найлегше її запитання, і Майкл Каленка встав і подивився на картинку, подумав, подивився, подумав, і сестра сказала: «Праотці нас усіх», і Майкл Каленка подумав, вишкірився і сказав: «Тарзан і Джейн».
Сестра підлетіла до Майкла Каленки та згребла хлопця у крила-складки свого одягу. Він майже зник з поля зору, аж раптом вона жбурнула його в дошку головою. Сильне і справжнє зіткнення. Звук був такий реальний, грюкіт і подальший гул, вібрація всієї фільонки, що хлопці й дівчата сповзли напіврідкі по своїх стільцях, широко розплющивши очі. Вибиті зі звичної жорсткої посадки. А змарнілий Майкл Каленка з обвислими руками шкірив зуби та стояв приголомшений, як ганчір’яна лялька, придуркуватий, винуватий, але більше приголомшений.
Сестра озвучувала запитання з катехізису, а вони в унісон відповідали. Метті це подобалося. Чути поставлені запитання і декламувати правильні відповіді — найкраща частина шкільного дня.
Сестра знала катехізис напам’ять, і Метті так само щодня знав урок, бо часу на домашні завдання стало більше, і ще він потай поважав сестру Едґар, яку в школі називала сестра Костамаха через кутасті риси й біле обличчя, а ще й тому, що, здається, її руки завжди ладні здійснити могильний дотик, холодний і кістлявий квач, що назавжди перетворить на безстатеве ти.
Йому подобалося, що перед тим, як виголосити відповідь, треба було повністю повторити запитання.
Сестра запитувала:
— Що ми маємо на увазі, коли кажемо, що Христос спуститься звідти, щоб судити живих і мертвих?
Клас відповідав в унісон:
— Коли ми кажемо, що Христос спуститься звідти, щоб судити живих і мертвих, ми маємо на увазі те, що в останній день Наш Господь прийде, щоб судити всіх, хто будь-коли жив на цьому світі.
Потім сестра наказала витягти поверх сорочок і блуз їхні «собачі медальйони», щоб вона їх роздивилася. Вона хотіла переконатися, що вони їх носять. Медальйони призначалися для рятувальників, щоб допомогти їм ідентифікувати дітей, які загубилися, зникли, зазнали ушкоджень, скалічені, понівечені, знепритомніли або померли в перші години після початку ядерної війни.
Сестра сновигала проходами, нахиляючись, щоб прочитати кожний медальйон. На близькій відстані вона пахла випраним, накрохмаленим і випрасуваним; а нігті мала відполіровані до дзеркала застиглої лави; її чотки звисали на поясі й яскраво виблискували, схожі на ланцюжок для ключів у стиляги; і коли вона шаруділа низько і поруч, вона пахла зубним порошком, мийними засобами та єпитимією вишкрябаної шкіри.