— Я просто вражений.
— У масках із панчіх.
— У масках із панчіх. Як це?
— Жіночі нейлонові панчохи.
— На обличчях? — запитав Нік.
— Ні, на ногах. Мадонно, а я вважав хлопця кмітливим.
— Я просто вражений. На обличчях.
— На обличчях. Щоб не роздивитися їхній вид.
— Маски з панчіх. Трійця. А де був той, як його? Чувак біля дверей, що мав би бути озброєним і небезпечним. Де був Воллз?
— Він не прийшов.
— Воллз не прийшов. Цікаво.
— Вони хвацько обчистили стіл. Потім один за одним обчистили гравців, вивернувши їхні кишені. А потім обчистили Букмекера Майка, у якого було що брати — виторг за цілий день. Більярдні квитанції та ставки.
— Скільки?
— Усе. Я чув, що понад дванадцять тисяч. Отаке чув. Бозна-скільки.
— Дванадцять тисяч.
— Три чоловіки з пістолетами. Пістолями.
І Джордж зробив обертові рухи руками на рівні ременя, як мексиканський бандит, що хизується зброєю, рідкісне пожвавлення для нього.
Нік перетасував і здав.
— Я збирався взяти пива, — сказав він.
— Хто продасть пива малолітці?
— Я сказав дружині Донато, що мені дев’ятнадцять. Вона сказала: «Гадаєш, я stunat'?»
— Але вона продає тобі пиво.
— Вона продає мені пиво.
— Вона робить це на зло.
— Кому?
— Світові, — сказав Джордж.
— Маски з панчіх. Я вражений.
Вони ще трохи пограли, а потім Джордж перехилився, висунув шухляду на краю столу і намагався намацати цигарки, не відводячи очей від карт.
— Ти там тримаєш презики?
— Не твоя справа, що я там тримаю.
— Хто вона? Мені можна довіряти. Кому я скажу? Це та, із якою я тебе якось бачив у човні в парку?
— Якщо ти бачив мене з жінкою на людях, тоді вона не та жінка, що приходить сюди. І не бачив ти мене ні в якому човні, розумнику.
— Джордже, я серйозно.
— Що?
— Ти знайомив її з друзями?
Джордж пильно на нього позирнув своїми глибокими порожніми очима.
— Це не дівчина. А жінка. І вона не про тебе. Мені майже сорок, Нікі. Ти можеш мати що забажаєш, і платити не треба.
Можливо, саме це Ніка і цікавило. Той факт, що Джордж — найсамотніший з усіх відомих йому людей. Самотність відчувалася в його ході, голосі, поставі й у тому, як уся кімната, більярдна з її вибухами шуму, кинутими образами та грубим сміхом, — у тому, як куток кімнати Джорджа різнився навіть тоді, коли він грав партію не сам. Цей стан ніде не полишав Джорджа, і, здавалося, йому і так гаразд. Оце найцікавіше. Може, він вибрав таке життя, а може, і ні, хай там як, але по всьому видавалося, що йому чудово.
— До речі, про пиво.
— Так, що? — запитав Нік.
— Ця твоя гівняна робота, що ти мав би ходити до школи, як на мене.
— Ця гівняна робота — що?
— Я тут побалакав. Ти можеш заробляти на вантажівці. Не пиво, газованка. Доставка до крамниць і супермаркетів. «Севен-Ап».
— Мене пересмикує, коли я таке п’ю.
— Смикатиме, нормально. Ти розвантажуєш повні пляшки й завантажуєш порожні. Станеш мужиком.
— Як я стану мужиком?
— Груба фізична праця, отак. Улітку можна померти. Я якось займався цим улітку. Сам, бляха, у те не вірю. За перші два дні скинув десять кіло.
Нік не вважав за необхідність мати одну роботу на все життя, заводити сім’ю і жити в будинку з вечерею на столі щовечора о шостій, він подумав про Джорджа, досвідченого чувака, який переживав втрату всього цього — не втратив, а взагалі ніколи не мав. Грав у карти, грав у більярд, злягався, кілька доларів у кишені, не дуже багато часу на роздуми. Та пішло воно, помру на самоті. Так Джордж мав казати сам собі.
— Платять добре?
— Більше, ніж заробляєш. Стабільно. Безпечніше, хіба якщо вискочить чотири грижі за перший тиждень. Або влітку візьме грець. Станеш мужиком, Нікі.
— Вдячний за клопіт.
— Нічого не треба казати. Може, тебе візьмуть, а може, ні.
— Хочу, щоб ти знав. Я вдячний за клопіт.
— Вони тільки на тебе подивляться. У того чувака на думці лише злягання. Краще знайдемо якогось пшека.
Ніку це сподобалося. Вони ще пограли в карти, і він зрозумів, що Джордж якось дивно на нього позирає, ніби оцінюючи.
— Думаєш, у мене в шухляді презики?
— Не знаю.
— Хочеш побачити, що там у мене?
— Не знаю, Джордже. Звісно, чом би й ні?
— Ні. Думаю, ти не хочеш побачити, що там у мене.
— Звісно, чом би й ні?
— Ні. Велика помилка. Ти розпатякаєш.
— Не розпатякаю. Кому тут патякати?
Гаразд. Джордж із ним трохи розважився, але вираз не змінився. Байдужий, виснажений, втомлений, рідке волосся і довгі пальці у плямах цигаркового дьогтю.