— Бо я тобі довіряю, Нікі.
Він поліз до шухляди й витягнув звідти коробок кухонних сірників і ложку.
— Ми їх називали «люциферами», оці дерев’яні сірники.
Звичайна ложка із затемненням на дні ківшика й у плямах, як і пальці Джорджа, тільки темніших і мармурових.
— Я дивлюся, — сказав Нік.
— Тобі цікаво?
— Цікаво, — відповів він.
Джордж поліз у шухляду і витягнув довгий еластичний, схожий на медичний, прилад із ремінцем. Він жбурнув його до сірників і поглянув на Ніка.
— Я досі дивлюся.
— Ти дивишся?
— Я дивлюся.
Джордж знову поліз і витягнув підшкірну голку, голку і запорошений шприц і затримав те перед обличчям Ніка.
— Дивишся? Дивись.
За хвилину Нік усе зрозумів. Щось нове. Наркотики. Хто тут вживає наркотики? Він раптом відчув себе спантеличеним, збентеженим і дуже малим.
— Ти оце вживаєш?
Джордж виловив складений пакетик із нагрудної кишені. Похитав ним і кинув назад.
— Eroina, — сказав він.
Нік досі сидів спантеличений. Наче хтось щойно оглушив його в провулку. Геп. Він ледь не схопився рукою за потилицю.
— Дай подивитися, — сказав він.
Джордж витягнув пакетик і передав йому. Нік підняв хлипак і спробував понюхати порошок.
— Що ти нюхаєш? Його не нюхають.
Нік віддав пакетик.
— Як вийшло?
— Як вийшло що?
— Що ти оце вживаєш.
Джордж засукав рукав на лівій руці. Вона була в цятках і шрамах, із темним ущільненням у виїмці ліктя — нагноєння пошкоджених кровоносних судин і загальний безлад.
Потім він задоволено почав розмахувати шприцом.
— Запитуєш, чи знайомлю я своїх друзів? Із чим?
— Агов. Забери геть.
— Ми з тобою не будемо квапитися. Під шкіру. Вену не зачепимо.
— Ненавиджу шприци, Джордже. Забери його від мене геть.
— Натискаєш на поршень, бачиш.
— Мені це не треба.
— Ну. Ми тебе зв’яжемо.
Джордж помахав еластичним ремінцем, і Нік відчув, що треба підвестись і перейти на інший бік кімнати. Дорослому це сподобалося.
— Як вийшло? — запитав він.
— Як вийшло, як вийшло. Ти хочеш злягатися. Як вийшло, — сказав Джордж.
Роками діти грали в хованки на подвір’ях, і ще грали в кості на п’ятак або десятицентовик, і спекотного дня старші хлопці відкорковували пляшки й пили в затінку, а жінки звисали з вікон, щоб вдихнути повітря і поскаржитися на прокляття.
— Ти можеш устромити голку собі в руку? Чуваче, я до смерті боюся голок.
Джордж усміхнувся. Щаслива усмішка. Він згріб своє знаряддя назад до шухляди, запалив цигарку і сидів за хмарою диму.
Вони заговорили про пограбування і незабаром повернулися до нормального тону.
— Тре йти, — сказав Нік.
— Бувай.
— Побачимось у Майка.
— Бувай, — сказав Джордж.
Нік повернув у темний прохід і вийшов у дворик, де вздовж стіни стояли сміттєві баки, він піднявся чорними сходами, а потім пройшов крізь важкі металеві двері й потрапив до свого будинку.
Джордж добряче його попустив. Джордж серйозно його провчив.
Наприкінці дня сталося те, чого ніхто не очікував. Звісно, так вона і планувала. Усе сталося швидко, різко і несподівано.
Сестра відвернулася від дошки, де малювала схему складносурядного речення, таку складну крейдяну конструкцію з величезною кількістю частин, що та почала скидатися на фасад будинку з пожежними виходами, у якому мешкали більшість хлопців і дівчат.
Вона зробила саме таку паузу, щоб вони зрозуміли: дещо наближається, але не таку довгу, щоб можна було здогадатися.
Потім вона закричала:
— Пригніться і накрийтеся! Пригніться і накрийтеся! Пригніться і накрийтеся!
Доволі довго вони не могли зосередитися. Повільні, шоковані, вайлуваті й приголомшені. Вони стали вивалюватися зі своїх місць, стукаючись об підручники й зіштовхуючись одне з одним, усі рвонули до трьох призначених стін, як їх навчали, плигаючи навпочіпки, як люди у лантухах з-під картоплі.
Четвертої стіни з вікном, як їх учили, вони мають уникати.
Метті побачив, як Френсіс X. Кавано наскочив яєчками на край парти. І від співпереживання в нього самого зсудомило в паху.
Сестра голосила в кімнаті — падайте і пригинайтесь, пригинайтеся і накривайтесь, — і діти штовхалися, щоб зайняти місце, а потім падали в глибоке колінопреклоніння, головою до підлоги, заплющивши очі й сховавши обличчя руками від бомбового спалаху.
Минуло багато часу, доки вони розмістились і завмерли.