Universitas Fordhamensis.
— Не можна чітко побачити світ, доки ми не зрозуміємо устрій природи. Нам треба розраховувати, вимірювати й перевіряти. Це науковий метод. Наука. Спостереження і опис явищ. Явища. Органи чуття сприймають речі. Пори року мають сенс. У певний час стає менш прохолодно і дні довшають. Це відбувається в той самий час щороку. На минулому уроці ми обговорювали різницю між рівноденням і сонцестоянням, і, сподіваюсь, ви це запам’ятали, міс Інноченті. Планети рухаються впорядковано. Ми можемо передбачити їхній прохід на небі. І можемо захоплюватися задіяною математикою. Еліпсоїдною орбітою планет навколо Сонця. Еліпс. Трохи сплющене коло. Тут ми визначаємо форму і порядок, бачимо закони природи у їхній чудовій гармонії. Поміркуйте про ритм хвиль. Народження немовлят. Коли жінка має народити, Епплбаум, дивимося прямо, ми кажемо, що настає термін. Точність природи стає очевидною в процесі народження. Жінка проходить стадії. Зародок росте і розвивається. Ми можемо передбачити, можемо сказати приблизно, що цього тижня або наступного настане час, коли народиться дитина. Настає термін, міс Інноченті, а ви й досі жуєте гумку, миля на хвилину. Носить зародок до терміну. Дев’ять місяців. Три кілограми двісті грамів. Щоб світ мав сенс, нам потрібні числа. Ми міркуємо числами. Ми міркуємо десятиріччями. Бо нам треба впорядкувати принципи, Альфонсе Катандзаро, так, щоб зробити менш заплутаним.
У кінці класу пролунав тоненький голосок:
— Звіть його Алан.
Хвиля пожвавлення прокотилася кімнатою, як вітер пісковим колосняком. Бронзіні не мав особливих проблем із дисципліною. Студенти відчували його небажання вступати в протистояння і чули в його задумливому, лагідному викладанні, інколи манівцями, своєрідну особисту втечу від денного завдання, не подібну до їхньої.
Другий голос біля вікна, дівочий, вдаючи, що сюсюкає, додав:
— Не звіть мене Альфонс. Звіть мене Алан. Я хочу бути кіноактором.
Цього разу хвилі веселощів сильніші, і Бронзіні стало сумно за хлопчика, худорлявого Альфонса, але, щоб не докоряти їм, він вів далі, незважаючи на короткочасні пустощі, — худорлявий жалюгідний Альфонс, вкритий виноградинками трагічних прищів.
— Ми потребуємо чисел, літер, мап і схем. Ми потребуємо наукових формул, щоб зрозуміти структуру речовини. Е дорівнює МС у квадраті.
Він написав рівняння на дошці.
— Як можуть кілька позначок крейдою на дошці, кілька малих хвилястих знаків змінити історію людства? Енергія, маса, швидкість світла. Протони, нейтрони, електрони. Чи атом дуже малий? Я вам розповім. Якби люди були завбільшки з атом, — подумайте про це, Ґальярді, — населення Землі розмістилося б на голівці шпильки. Облишмо величезний об’єм енергії, накопичений у речовині. Речовина. Щось, що має масу, — тверда, рідка чи газ. Облишмо те, що станеться, коли розщепити атом і вивільнити енергію. Енергія. Здатність фізичної системи виконувати роботу. Я хочу знати, як кілька позначок на грифельній дошці або аркуші паперу, трохи чорного на білому або білого на чорному, можуть передати так багато інформації й містити такі руйнівні наслідки. Облишмо енергію, що накопичилася в атомі. Як щодо енергії в цьому рівнянні? Ось де сила. Як працює мозок. Як мозок визначає, аналізує і представляє. Яка краса і сила. Які дива уяви насправді треба, щоб зменшити складні сили природи, усі ті невидимі магічні дії всередині атома — щоб виразити все це через скрип і стук на дошці. Атом. Одиниця речовини, яку розцінюють як джерело ядерної енергії. Греки в п’ятому столітті до нашої ери висунули ідею атома. До нашої ери, міс Інноченті. До нашої Жуйки. Маленький, маленький, маленький. Щось усередині чогось ще всередині чогось ще. Униз, униз, униз. Під, під, під. Наступного разу — розділ сьомий. Приготуйтеся до усного опитування.
Ледь чутний стогін.
— Громадськість у повному збентеженні, — виснував Бронзіні.
Вони юрбою викотилися з кімнати в довгі коридори, де чотири тисячі інших саме долучалися до величезного гормонального галасу, який позначав стан полегшення.
Зима затрималася, але сьогодні в повітрі відчувалося щось м’яке, ритмічна фікція ранньої весни, таке солодке, що складно помилитися, й Альберт обрав свій звичний маршрут вулицями з магазинами, зазираючи до крамниць і громадських клубів.
Тут він з’їв піньолі з кедровими горішками й поцікавився в жінки, як її син, артилерист у Кореї. Там він розгладжував вуса і збавляв час у компанії охочого поскаржитися чоловіка з червоними очима та звичкою спльовувати, що галасливо скаржився на якусь мізерію.