У м’ясній лавці, де продавали свинину, він побалакав із новоприбулою парою калабрійців, жінкою у супроводі доньки, через що полинув униз тунелем спогадів до матері й сестри, і зауважив, як дівчина сильно чіплялася за матір.
Тепер його мати лежала на ділянці у Квінзі, на великому широкому лузі з камінням і хрестами, разом із тисячею душ за межами звичайних житлових районів, суверенний народ, який не скаржиться.
Він купив м’ясо і рибу в різних місцях і пішов додому. Він думав про день святого щоліта, коли учасники церковного оркестру ходять вулицями й награють тужливі мелодії, які змушують жінок визирати з відчинених вікон своєї оселі. Музиканти мали звичку стишувати крок на певних житлових вулицях і зупинятися біля певного приватного будинку, каркасної конструкції з ґанком і решітками для троянд, де мешкає імпортер оливкової олії. Коли вони догравали, родина запрошувала їх до себе, і музиканти заходили у своїй оркестровій уніформі, чорних штанях і білій сорочці, тримаючи при собі інструменти. Така стара і гідна традиція, літні чоловіки, опасистий тромбоніст, юнак, якого закривав великий барабан, прив’язаний до паску, і кожен човгає у затінений будинок на склянку червоного вина.
ДжуДжу не хотів за ним іти, але мусив. Щойно Нік увійшов, Джу-Джу теж мусив зайти.
Він хотів побачити мерця, і Нік збирався йому показати. Вони стояли в передпокої поховального бюро біля Третьої авеню, де курили й розмовляли двадцять чи тридцять осіб.
— Кепська ідея, — сказав ДжуДжу.
— Просто будь певен, що не засмієшся.
— Чого це я буду сміятися?
— Викажи повагу, — сказав Нік. — Треба, щоб вони думали, що ми родичі.
Нік підштовхнув його, і вони ввійшли до зали прощання. Жінки сиділи на складених стільцях і читали молитви, уздовж стіни стояли дивани, а молодиці з кількома малими дівчатками, убезпеченими від пізнання, розмістилися серед них, серйозні й бліді.
Вони підійшли до труни й зазирнули в неї. Там лежав стариган із широкими ніздрями й руками тесляра або муляра, мідні пальці його були шершаві й покарбовані зморшками.
— Ось твоє тіло. Поглинай його.
Вони стали навколішки перед труною.
— Не такий він і страшний, — сказав ДжуДжу.
— Гадаю, йому вищипали брови.
— Інакше це уявляв, — сказав ДжуДжу.
— Як інакше?
— Не знаю. Білим, — сказав ДжуДжу. — Усе обличчя біле як крейда.
— Його загримували та причепурили.
— Думав, білий і закляклий.
— А він що — не закляклий?
— Він міг би просто спати. Якби заснув у костюмі.
— Отже, ти розчарований.
— Трохи, ага, розчарований.
— Чому ж не скажеш гучніше, — сказав Нік, — щоб вони витягли нас на вулицю й відлупцювали до смерті.
— Чергова твоя кепська ідея.
— У нас мав бути конверт, — сказав Нік.
— То кепська ідея. Який ще конверт?
— Якщо ми родичі, — сказав Нік. — Поминальна листівка або гроші.
— Я думав, що конверт, то коли одружуєшся. А не тоді, коли помираєш.
— Конверт у будь-якому разі. Конверти завжди готують.
— То кепська ідея. Я йду звідси.
— Занадто швидко. Прочитай молитву. Нехай вони побачать, що ти молишся. Викажи повагу, — сказав Нік. — Жінкам у чорних сукнях. Не викажемо повагу, вони нас пошматують.
У кутку більярдної один чувак на ймення Стіві відхаркнув жмуток перламутрового слизу, що називають «устрицею», сплюнувши у шийку пляшки з-під «Кока-коли».
ДжуДжу запитав:
— Я просив тебе ковтнути газованки, ти дав?
— Тю. Я не казав, що ні.
— Але ти що? Ти туди плюнув?
— Ти просив ковток. Я кажу. Зроби два.
Стіві відхаркнув ще одну «устрицю», сплюнув у пляшку і передав ДжуДжу.
— Але ти що? Харкнув цю величезну хрінь і думаєш, ніхто при добрім розумі не питиме з пляшки, де плаває оця величезна хрінь.
— Хочеш ковтнути. Тю. Ковтни. Ковтни, чого ти.
— Отже, ти віддаєш мені всю свою газованку, кажеш. Ковтни, чого ти. Наче я з глузду з’їхав, щоб оце пити.
— Що моє, то твоє, — сказав Стіві.
ДжуДжу вдав, що всміхається, глузливо позираючи. А потім випив усе одним ковтком. І довершив усе невеличкою газовою відрижкою, жбурнувши пляшку Стіві.
Нік захоплено спостерігав.
Пізніше ввечері він пішов вигуляти Собаку Майка. Він пройшов уздовж стіни лікарні, а потім рушив безлюдними вулицями на схід. Він зупинився через вулицю від будинку, де мешкала жінка. У світлиці було ліжко без простирадла, порожнє механічне ліжко, яке легко побачити просто праворуч від ґанку, занавіски напівприкриті, лампа горить поблизу, і він стояв деякий час і курив.