Ґрассо сказав:
— Довбаний Турок.
— Я знаю.
— Думає, він королівське лайно, яке ходить по землі.
— Я знаю, — сказав Нік.
— Де ти взяв цю тварюку?
— Живе в Майка.
— Ніколи не бачив таку огидну тварину.
Нік вдав, що б’є приятеля по голові, і вони пішли назад до освітлених вулиць, а за спинами у них ревіла надземка.
Десь за місяць той чоловік знову з’явився в більярдній: якось пізно ввечері за шинквасом вони з Майком їли запечені макарони з жерстяних тарілок.
Майк блимнув світлом над столом, де грав Нік.
Коли Нік підвів очі, Майк сказав:
— Підійди-но сюди.
Нік обережно наблизився, наче ось-ось мав познайомитися з майбутнім тестем.
— Тут Маріо, він хоче тобі сказати щось важливе. Маріо знав твого батька після війни. Під час війни й після.
Бадалато стояв спиною до кімнати, і Нік зайшов з іншого боку шинквасу, де був Майк, щоб стати обличчям до чоловіка.
Перед ними стояли келихи вина, чого Нік ніколи тут раніше не бачив, і баночка червоного перцю, яку вони передавали одне одному, поглинаючи страву стоячи, а за виделкою з пастою зіті щоразу тяглися довгі нитки моцарели.
— Я знав твого батька. Джиммі. Мені подобався Джиммі.
Нік не міг не зрозуміти важливість події, чоловік з особливого життя хоче поговорити про його батька.
— Майк мені розповів. Він сказав: «Сюди ходить син Джиммі. Джиммі Костанца». Я сказав: «Давненько не чув цього прізвища». Мені подобався Джиммі, — сказав я.
І важливість самого чоловіка, товсті руки, темні брови, густе волосся і трохи приплескуватий ніс, як у боксера.
— Я сказав. Що я сказав? Джиммі мав талант, цей чувак, він — містер невидимець.
Нік не міг не зрозуміти вагу події. Але це й насторожувало, він вагався і хотів сказати щось непафосне, бо все пов’язане з батьком сповнювало його тривожним передчуттям.
— Як я зрозумів зі слів Майка, ти вважаєш, що в батька не було вибору. Як він пішов. Як він зник. Хтось запхнув його в машину. Ось що ти як син думаєш про те, що трапилося з чоловіком. І вони його кудись завезли. Але я маю тобі сказати одну штуку.
Бадалато ковтнув вина з низького квадратного келиха.
— Нічого не могло трапитися з твоїм батьком без мого відома. Я маю тобі це сказати. Я б знав. І навіть якби не знав заздалегідь, чого не могло бути, але якби було, тоді я б дізнався пізніше. Я б почув. Розумієш, про що я? Неможливо, щоб воно, зрештою, трапилося без мого відома.
Від теплого запаху страв Нікові захотілося їсти, і йому стало цікаво, як можна принести сюди гарячу їжу з ресторану, яка й досі парує.
— Мені подобався твій батько. Не думаю, що Джиммі нажив серйозних ворогів. Він заборгував гроші, і що з того? Якщо тобі хтось заборгував, ти думаєш, як домовитися. Існують шляхи, прості методи ведення бізнесу, як у Майка чи галантерейника. Ти купуєш костюм, таку суму платиш одразу, таку щомісячно. Ти купуєш машину і так далі.
Розмовляючи, чоловік дивився на Ніка. Він не був зверхнім або безцеремонним. Він щиро хотів знайти спільну мову і розповісти свою точку зору.
— Джиммі не міг образити когось так сильно, щоб вони перейшли межу і заподіяли йому щось. Жодної неповаги, але він був дрібнота. Він вів дуже незначні операції. Приймав ставки у дрібних гравців. Здебільшого дуже малі ставки. Оцим він і займався. Фабричні прибиральники й так далі. Ти маєш зрозуміти. Джиммі не могли загрожувати серйозні люди.
Нік дивився, як він кусає їжу. Він не міг не відчувати вдячності. Чоловік стояв тут і з ним розмовляв. Чоловік знайшов час, щоб розповісти йому те, що може, на його думку, розкласти все по поличках у голові Ніка.
— Я дуже вдячний, — сказав він.
— Мені подобався твій батько. І я знаю сам, як це — втратити батька в ранньому віці. Мій помер від раку.
— За те, що знайшли час. Я дуже вдячний.
— Облиш. Іди догравай, — сказав чоловік.
Нік і досі тримав у руці кий. Він жестом указав на світло над столом.
— Майку, скажи, ти ж не збираєшся стягнути з мене за той час, що ви тут їли зіті.
Чоловікам це сподобалося. Він повернувся до столу і завершив гру зі Стіві та Реєм. Вони поцікавилися, про що він розмовляв з чуваками за шинквасом.
Він хотів якось тупо віджартуватися, але потім промовчав.
Він був непідробно вдячний за час, але не вважав за потрібне погоджуватися з логікою доводів. Логіка, вирішив він, мене не вразила.
Вони грали в пінокль і пили домашнє вино в кімнаті під майстернею шевця за темним проходом, що вів на задвірки.