— Тут прохолодно.
— Я теж так подумав, — сказав Нік.
Джордж згріб карти, склав і перетасував колоду. Нік сів за стіл напроти нього, і Джордж здав по три кожному, показав козир жир, і гра розпочалась.
— З картами маєш клопіт, коли граєш на гроші, — сказав Джордж, — багато годин зосереджений на всіх числах і мастях, граючи в покер до ранку, а потім ти, бляха, не заснеш, коли приходиш додому.
— Розум занадто активний.
— Та, бляха, кажу, не заснеш.
— Мізки шалено працюють.
— А ми зіграємо невеличку товариську партію в брісколу. І, може, за годину або дві я засну.
— Маєш проблеми зі сном?
— Маю проблеми зі сном. Але, коли не сплю, теж їх маю.
Вони сміялись і грали. Вони грали вже годину і вели порожні розмови, викурили по кілька цигарок і заштовхали недопалки у стару пивну пляшку.
— Я хочу тобі щось показати. Знайшов кілька днів тому, — сказав Джордж, — у машині, що паркував на іподромі. Висковзнув з-під сидіння, коли я різко повернув.
— Оті твої повороти.
— Я обережний. Ну. Порівняно з іншими чуваками.
— Бо поважаєш автівки, які паркуєш.
— А власників не дуже. Але автівки, безперечно.
Вони розсміялися. Джордж помацав за собою і витягнув якийсь предмет із нижньої полиці, де були банки з фарбами й рулон лінолеуму.
То був дробовик, обріз, дуло випиналося з цівки лише на кілька сантиметрів, а приклад відпиляний, щоб тримати його як пістолет.
— І оце ти знайшов?
— Не хотілося залишати його в машині такої безвідповідальної людини.
— Дай-но гляну, — сказав Нік.
Він через стіл потягнувся по зброю. Вона наче підстрибнула в його руках, і тоді він підвівся, щоб узяти її природніше.
— Я одне знаю про дробовики, — сказав Джордж. — Треба стріляти, розплющивши очі.
— Обріз — це ж незаконно, так?
— Це друге, що я знаю. Щойно ти обрізав дуло, це прихована зброя.
— Ніби старий.
— Він старий, іржавий, зношений, — сказав Джордж. — Шматок брухту, по суті.
Нік позував із ним, піратський пістоль або стара кентуккійська крем’яна рушниця, якщо можна так сказати. Природніше було тримати обома руками, аніж однією, лівицю — під цівкою, щоб зафіксувати та прицілитися.
Він зважив його у руках і прицілився. Він помітив зацікавлену усмішку Джорджа. Він тримав зброю, направлену на Джорджа. Він стояв за кілька метрів від Джорджа, а той сидів у кріслі, він тримав зброю біля поясу, трохи вище стегна, тобто націлівши в голову Джорджу.
В очах Джорджа блимнув вогник. Рідкість для нього. Оцей вогник в очах. І зацікавлений вираз ковзнув по його роту. Хитрюща самовдоволена посмішка.
— Він заряджений?
— Ні, — відповів Джордж.
Від цього його усмішка стала ще ширшою. Їм весело. І Джорджеве обличчя жвавіше і яскравіше, аніж будь-коли. Бо вони робили щось цікаве.
Нік натиснув на гачок.
Під час подовженого проміжку натискання гачку, довгі чверть секунди, коли гачок важко і туго піддається, Нік дивився на усмішку на обличчі чоловіка.
Потім обріз вистрелив, і грім розірвав кімнату, і навіть попри те, що крісло й тіло відлетіли, у нього в розумі глибокою борозною лишилося обличчя Джорджа завбільшки з відбиток великого пальця.
Те, як чоловік відповів «ні» на запитання, чи вона заряджена.
Він запитав, чи зброя заряджена, і чоловік сказав «ні», а усмішка, звісно, то просто ризик, дух фаталізму того, що робиться.
Він відчув, як гачок піддався, потім обріз вистрелив, а він лишився там, кволо думаючи, що він того не робив.
Але спочатку він навів зброю на голову чоловікові і запитав, чи вона заряджена.
А потім відчув, як гачок піддався, і почув, як зброя вистрелила, і чоловік, і крісло розлетілися врізнобіч.
І те, як чоловік відповів «ні», коли він запитав, чи вона заряджена.
Він запитав, чи вона заряджена, і чоловік сказав «ні», і тепер він зі зброєю в руках, із якої щойно, безумовно, вистрелили.
Він щосили натиснув на гачок і подивився на усмішку на обличчі чоловіка.
Але спочатку він став зі зброєю у позу і націлився в чоловіка, і запитав, чи вона заряджена.
Потім грім розірвав кімнату, а він стояв і кволо думав, що він того не робив.
Але спочатку він щосили натиснув на гачок, і подивився на усмішку, і, здається, відчув дух фаталізму.
Навіщо чоловік сказав «ні», якщо вона заряджена?
Але навіщо він спочатку навів зброю на голову чоловікові?
Він навів зброю на голову чоловікові і запитав, чи вона заряджена.
Потім відчув, як гачок піддався, і вдивився в хитрющу усмішку.