Він стояв над розпростертим тілом у кривавій кімнатній бриді, ні, кімнату він чітко не бачив, і йому здалося, що він чув звук всмоктування, який походив із чоловічого обличчя, посліду обличчя, лицевих залишків того, що колись було головою.
Але спочатку він прокрутив послідовність, і все зійшлося.
Коли його підвели до поліційної машини, на ґанках зібралися люди, деякі в халатах, і в багатьох вікнах зависли бліді й приголомшені голови, а біля машини стояло кілька молодиків, деяких він добре знав, а деяких побіжно, і вони дивилися на нього пильно і серйозно, думаючи, що тут, на їхніх віддалених і звичайних вулицях, напевно, відбувається історія.
Епілог
Das Kapital
Капітал спалює культурні нюанси. Іноземні інвестиції, глобальні ринки, корпоративні поглинання, потік інформації крізь транснаціональні ЗМІ, послаблювальний вплив грошей, що стали електронними, та сексу, що перейшов у кіберпростір, грошей, яких не торкнутися, і безпечного сексу в комп’ютері, конвергенція споживацького бажання — ні, люди не хочуть те саме, вони просто хочуть той самий діапазон виборів.
Ми сидимо в пабі «Футбольний хуліган». За сусіднім столиком сидить чоловік, і я чекаю, доки він повернеться до мене, щоб переконатись у моторошній подібності.
Я розмовляю з Браяном Ґлассиком, старим друзякою Браяном, і видається, що він, попри музику, уважно мене слухає. Грає так званий «культ-рок», гучний, так, але переважно пронизливий і повторюваний, на крижаній довжині хвилі, і Браян сидить, низко схиливши голову, і час від часу киває, згодний чи просто втомлений — важко сказати.
Поки щось блякне й убуває, деякі держави розпадаються, а конвеєрні лінії скорочують свої прогони та взаємодіють із конвеєрами в інших країнах. Здається, саме цього вимагає бажання. Метод виробництва, який індивідуально задовольнятиме культурні й особисті потреби, а не ідеології холодної війни масової одноманітності. І система вдаватиме, що рухається далі й стає податливішою і винахідливішою та менш залежною від жорстких категорій. Але навіть коли бажання тяжітиме до спеціалізування, стаючи улесливим та інтимним, сила конвергентних ринків вироблятиме миттєвий капітал, який стрілятиме за обрій зі швидкістю світла, сприяючи певній скрадливій тотожності, вистругуючи деталі, які впливатимуть на все: від архітектури й дозвілля й аж до того, як люди їдять, сплять і мріють.
Люди тут їдять місцевий фаст-фуд і п’ють п’ятизірковий коньяк, вони юрмляться на танцмайданчику, і коли деякі падають, то їх, напівпритомних, відтягають убік.
Я маю щоразу нахиляти голову, щоб поговорити з Браяном, який, здавалося, повністю поринув у свій напій, однак я опираюся спонуці кивати разом із ним. Я, щоправда, переважно цитую сказані мені до того репліки Віктора Мальцева, виконавчого директора торговельної компанії, але вони варті того, щоб їх повторити, бо Віктор обміркував свої питання в самій гущині всіх перебудов, які може витримати суспільство.
Браян бурмотить, що паб його лякає. Я дивлюся на хлопців на естраді: п’ять чи шість розкошланих вилупків у військових штанях і з наплічниками з вибухівкою, застібнутими на голих грудях, — імовірно, студентики, що мають поверхове уявлення про терористів-смертників.
Але то не через музику, каже він, гурт чи їхні атрибути. І, думаю, я знаю, про що він. Про відчуття переміщення і перевизначення. Бо яка ж випадкова організація робить такий клуб на сорок другому поверсі нової офісної вежі, заповненої брокерськими конторами, розробниками програмного забезпечення, компаніями-імпортерами й іноземними банками, де найняті різними фірмами приватні охоронці, патрулюючи коридори, інколи стріляють один в одного, і де чоловік за сусіднім столиком з лисою довбешкою, очима-щілинками й випнутою борідкою нарешті повертається в мій бік і стає зрозуміло, що він професійно скидається на Леніна?
Ліфтом ми їдемо донизу і виходимо на вулицю зі своїм багажем. Таксі знайти не можемо, але невдовзі виникає машина швидкої допомоги, і з вікна витикається водій.
— Ви їхати аеропорт? — запитує він.
Ми сідаємо позаду, і Браян засинає на складеній каталці. Десь за двадцять хвилин я крізь скляну панель на задніх дверцятах бачу величезний білборд з рекламою стрип-клубу.
ІНТЕРАКТИВНА СОНЯ
Оголені танцівниці на інформаційній магістралі
Ми доїжджаємо до Шереметьєва, і водій, звісно, хоче долари. Я буджу Браяна, і ми заходимо в термінал, намагаючись знайти людину з торговельної компанії. Він каже, що можна не квапитися, бо ми все одно не в тому аеропорту.