І я вирушаю на пошуки Браяна Ґлассика. Бункерний комплекс розташований на декількох рівнях з однією великою секцією, вхід до якої гостям показово заборонений: опломбований і під охороною. Шукаючи, я заходжу і виходжу з кімнат із мапами, зі спальних відсіків, медприміщень, спускаюсь бетонними переходами, часто пірнаючи головою під низькими отворами. Економіст з ООН шукає туалет. Я рухаюсь повільніше, спускаючись у люк, де є залізне поруччя і прицвяховані сходи, а ось і він — у маленькій кімнаті та знову спить.
Стілець, розкладачка і зливальниця. А в мене тарілка з їжею. Але їжа не для нього — вона для мене. Я сиджу, їм і спостерігаю, як він спить. На ньому — укорочене пальто, одне з тих тірольських грубих сукняних пальт із каптуром і дерев’яними застібками для ґудзиків. Якраз пасує до його старомодного обличчя, вузького і хлоп’ячого, яке, певно, я міг би натовкти п’ятьма серйозними ударами. Я радо уявляю. Як завдаю йому серйозний удар. Але ж так більше не робиться? Ми це відкинули. П’ять завданих ударів у рожевувате обличчя з вицвілим волоссям. Однак я сиджу і спостерігаю за ним, якось так, і не певен, що хочу його побити.
Браян думав, що я — просто втілений образ самодовершення. Може, і так. Але я жив також у стані тихого відокремлення від усього, що він міг би навести як твердині дому, роботи та відповідальної дійсності. Коли я дізнався про нього і Меріан, то наче дещо стоїчно здався. Їхні імена пасували одне одному, вони були одного віку, і тим самим я позбавився своєї фальшивої ролі чоловіка, батька і високопосадовця корпорації. Бо навіть робота — то штучна кінцівка. Чи я почувався вільним лише на мить, сам по собі, дізнавшись про їхню інтрижку? Я спостерігаю, як він спить, і думаю про те своє задоволення: десяток разів серйозно пригостити його кулаком по школярському обличчю. Але ще одним задоволенням на мить була думка про те, щоб здатися, дозволити їм оте все, дітей від двох шлюбів, онуку, вони могли б утримувати два будинки, усі машини, а якби захотів, то він міг би мати двох дружин. Більше нічого з того мені не належало б, якби я підписав усі угоди, папери.
Щоб буцнути розкладачку, мені не треба навіть підводитися зі стільця. Я просто беру і буцаю.
Потім спостерігаю, як він прокидається.
— Отже. Найшвидший коханець ув Мейкси-иці.
— Що воно таке?
— Старий анекдот. Не знаєш такого?
— Боже, а я ж бачив сни. Що ж мені снилося?
— Хлопець хвилювався через свою дружину, бо на полювання вийшов відомий коханець. Що, і ти не знаєш цього анекдоту? Про Моторного Ґонсалеса. Він же стародавній. Та той анекдот звідти сюди десятиліття діставався.
— Звідки й куди?
— Та пішов ти. Ось звідки.
І я знову буцаю ліжко.
Він запитує:
— Що таке?
— Як довго, Браяне?
— Як довго що?
— Ти й Меріан.
— Ти про що?
— Я про що?
Я буцаю ліжко. Він сідає, ховає обличчя в долонях і починає жалюгідно сміятися.
— Та ми просто розмовляли про те і про се. Ото й усе.
— Не переч мені.
— Ми просто час від часу довірливо, гаразд, перемовлялися. Ми були близькі, так, проте недовго.
— Я курю сигару і п’ю бренді. Не переч мені.
Він пильно на мене дивиться. Сигари в мене немає, а п’ю я горілку.
— Тобто — зараз? Саме тепер ми хочемо обговорити цю тему? Тут? Може, знайдемо краще місце?
— Вона все мені розповіла.
Він дивиться вбік.
— Я готовий до відвертої розмови, але, гадаю, нам треба переглянути час її проведення.
Я перегинаюсь, тримаючи тарілку у лівій руці, і даю йому правицею стусана. Я різко викидаю руку, відверто не стискаючи її у кулак, бо ми ж з ним відверті, і даю йому ляща — символічний удар, який покращує мій настрій. Це навіть краще за їжу. Краще за м’ясо, рибу, яйця, ікринки й горілку. Тепер я почуваюся добре. Думаю, ми обидва тепер почуваємося краще.
Усвідомивши, що його вдарили, він знову на мене дивиться. І я знаю, кого він бачить. Когось більшого за нього, налаштованого діяти, який сидить між ним і дверима. Це повідомлення гуде в повітрі. Слово, особиста історії, моральна перевага чи її брак та обопільний блеф не можуть прикрасити цю мить. Лише сила тіла. Те, як одне тіло натовче інше. Хоча насправді йому нічим перейматися. А може, і навпаки.
— Коли ти кажеш, що вона все тобі розповіла…
— Вона все мені розповіла. Ми довгенько розмовляли. Розмова з перервами тривала кілька днів. Вона багато сказала. Вона все мені розповіла. А потім я сів у службову машину і поїхав до тебе в аеропорт.