Ґрейсі у захваті й уже дивиться біржовий канал, сидячи разом із командою графітистів, яка налічувала вісім-дев’ять дітлахів.
Ісмаель запитує:
— Ну як? Гарно зробив? І це лише початок. Маю великі плани.
Едґар, звісно, їх не схвалює. Таке вже її покликання: не схвалювати. Однією із суворих милостей Стіни, місця, непід’єднаного до звичних сервісів, є те, що телевізор тут був недоступний. Але тепер, раптово, він є. Натискаєш кнопку і до найвіддаленішої кімнати влітає все, приховуване від тебе століттями. Епідемія бачення. Жодна помислима западинка не лишається непоміченою. У матці, під океаном і аж до загублених закутків людського мозку. А якщо можна щось побачити, то його можна збагнути. Отака патогенна складова будь-якого побіжного погляду.
Ісмаель каже:
— Сестри, я планую невдовзі вийти в інтернет. Рекламуватиму свій автобрухт. Стану, як там, глобальним. Металобрухт для тих зневажених країн, що мріють про диктатуру.
Зображення на екрані смикається і стрибає. Це чоловіча дископодібна голова, яка належить парубкові в білій сорочці з блакитним комірцем або в блакитній сорочці з білим комірцем — колір досить часто змінюється. Він говорить про велике табло із сукупним індексом, на якому внизу екрана двома стрічками плинуть цифри та літери, блакитна і біла стрічки, а команда сидить і дивиться, поки хлопчина на велику зігнувся і крутить педалі, тисне просто несамовито, і назви та ціни плинуть у двох різних напрямках, де блимають активні емісії.
Ісмаель каже:
— Дехто має персонального бога, хай так. А я шукаю, де б взяти персональний комп’ютер. А хіба є різниця, згодні?
Ісмаель любить подражнити черниць. Едґар уважно на нього дивиться. Вона захоплюється стіною з графіті, де ряд за рядом вишикувалися янголи, блакитні для хлопчиків, рожеві для дівчаток, але Едґар сторожко ставиться до чоловіка, який керує проектом, і вона намагається зрозуміти своє зайве розчарування, адже Ісмаель у гарному настрої та на позір здоровий.
А сестра хоче, щоб він був смертельно хворий? Вона вважає, що його треба покарати за те, що він гомосексуаліст?
Усі, крім неї, дивляться телевізор. Вона дивиться на Ісмаеля. Блідості немає, втрати ваги теж, уражень та інших симптомів не видно. Єдине, що він являє, — свою кривозубу усмішку довгої історії зневаги до дантистів.
Чому вона хоче, щоб він страждав? Хіба ж він для Стіни не одна зі ствердних сил, що заробляє гроші своїм рятувальним бізнесом, користуючись ним здебільшого альтруїстично, навчаючи свою команду, що складається з безпритульних дітей, однієї-двох вагітних, утікачів, і декількох таких, від яких відмовилися або просто викинули, — даючи їм відчуття відповідальності й самоцінності? І хіба ж він не допомагає черницям годувати голодних?
Вона вивчає його, вишукуючи перші ознаки недієздатності. Потім вона крадькома позирає у вікно, сподіваючись угледіти невловиму дівчину. Сестра бачила її із цього вікна неодноразово, і майже завжди та бігла. Вона тільки те й робить, що бігає. У цьому її краса і безпека, її мелодійна надія, чеснота, очищення, швидкоплинний листопад від божественного повіву по світу.
На звук телевізора в кімнату заходять два харизмати. Вони з горішнього поверху і керують єдиною у Стіні церквою, братством п’ятидесятників, які прагнуть дістати дар Духу Святого, рукопокладаючи, вигукуючи слова, провіщаючи — повний набір їхніх гойда-гайда, від якого Едґар хоче десь забігти та сховатися.
Вони, звісно, теж трохи скоса на неї позирають.
Ісмаель призначає чотирьом членам своєї команди допомогти черницям роздавати в цьому районі їжу. Але саме тепер команда прикипіла до місця. Вони палко переконують Хуано хутчіше крутити педалі, бо лише так вони можуть перемикати канали, а їм хочеться мультиків і фільмів, чогось із картинками, а не цієї голови.
Вони саме кажуть:
— Ану, мужик, хутчіш, хутчіш.
Велосипедист нахиляється і тисне сильніше, і зображення рвучко сколихується, а потім знову відстрибує до круглого дикторського обличчя і рухливих стрічок із цінами. Ісмаель стоїть і сміється. Він любить мову купівлі-продажу і вигляд скупчених літер, який представляє чималі корпоративні утворення з їхніми реактивними літаками, лімузинами і флотилією танкерів. Він починає стягувати дітей з дивана без подушок і ніби з пращі метати їх до дверей, поки інші дітлахи та жваві харизмати і далі палко переконують Хуано продовжувати.