— Амінь, — завершує сестра.
Після вечері він знов у себе в кімнаті, дивиться з вікна. Він має бути в себе і робити домашнє завдання, так, він саме там, але він не знає, що задали додому. Він читає наперед кілька сторінок у підручнику зі всесвітньої історії. У ті часи історію вершили миттєво. Кожне речення — нова війна або грандіозне падіння. Запам’ятовуй дати. Падіння імперії та появи прального порошку. У класі є хлопець, який майже щодня їсть сторінки підручника з історії. А саме: кладе розгорнуту книжку під партою собі між ніг і непомітно мне сторінку, відриваючи її від палітурки з якомога меншим шарудінням. Потім він стратегічно вичікує якийсь час, аж потім підносить до рота кулак зі сторінкою, наче вгамовуючи кашель, і хапає, як та акула-каракула. А далі запихає сторінку із дрібно надрукованими літерами, із датами, які треба запам’ятати, даючи їй трохи розбухнути. Чекає ще. Дає сторінці розм’якнути в роті. Потім повільно жує, обережно, не до кінця, притишуючи звук, не даючи зубам торкатися, і Коттер намагається уявити, як воно смакує, усі ті змочені слиною краї та вигини, що розм’якшуються, втрачають жорсткість, вбирають вологу, ну а там проковтнути вже неважко. Він ковтає сторінку, коли вона ще не дуже м’яка. Помітно, як сіпається борлак, наче він щойно приземлив літак на чужій території.
Війна та мирові — жуй пластівці свої.
Роузі зараз у душі. Він сидить на ліжку і чує, як хлюпоче вода по той бік стіни, і знову думає про гру. Він пригадує те, що несвідомо бачив і чув: людей на пандусі поруч із виходом, він бачить, якого кольору в них сорочки, їхні голоси линуть до нього. Коп на коні, блиск чобіт і жар від тварини, і він знову чує, як вода хлюпоче об оцинковані стіни душової, деренчливої душової із заплямованими стінами, яку хтось багато років тому приєднав до ванної кімнати.
Безсумнівно чути, що входить батько: двері повільно відчиняються, завіси починають співати, жодного зайвого шуму, коли він залишає коридор, — не чути ані того, як скидають одяг, ані важких кроків сходами нагору. Не те щоб його зовсім не чути. Він вимальовується біля дверей, щось ледь чутне, імовірно, просто напруженість лінолеуму на підлозі, де стоїть чоловік, або звукові хвилі його тіла, щільність його появи вдома.
Коттер сидить на нижній койці й чекає. Батько проходить кухню і виникає у дверях, Менкс Мартін. Робітник, перевізник меблів, коли є праця, а коли немає, він жлуктить віскі. Він дивиться на Коттера і безглуздо киває. Він стоїть у дверях і киває, жест, позбавлений глузду, який, здається, означає «Ага, це ти», якщо взагалі щось означає. Потім входить до кімнати й сідає на вільне ліжко, койку. Вони вдвох слухають, як вода б’ється об стінку душової.
— Уже повечеряли?
— М’ясний рулет.
— Мені щось залишилося?
— Не знаю.
— Не знаєш. Чого ж рано з-за столу вийшов? Зустріч у центрі?
Він бачить, що той кепкує. Батькові очі звужуються, на обличчі з’являється тонка лінія усмішки. У нього високі та дещо таранкуваті в западинках вилиці, грубувата шкіра, а високо над губою ростуть тонкі вуса, доглянуті й виразні. Він роззирається. Вивчає предмети. Він, здається, вважає, що саме зараз слушно оглянути середовище, у якому зростає син. Він середнього зросту із дещо розвинутою грудиною та дещо кривими ногами, і Коттер ніколи б не наважився подумати, що він здатен переносити довгими маршами важкі меблі вниз або вгору. Але він бачив, як батько піднімав і тягав їх із чоловіками, значно більшими за нього.
— Хто там?
— Роузі.
— Улаштувала зливу.
— Домашню роботу теж так робить. До останньої краплі.
— Ця дівчина кожну справу доводить до кінця.
Хоча він цього і не виказує, але Коттера дратує те, що вони з батьком обговорюють Роузі, доки вона в душовій. Аж раптом вода затихає.
— Бо хочу відлити, розумієш.
— Комендант хоче з тобою поговорити.
— Собака на ланцюгу. Не звертай уваги.
— Звідки він нас знає, якщо щойно став до роботи?
— А може, ми відомі — я і ти. Двоє парубків, про яких пліткують, що вони в біса круті.
Коттер трохи розслабився. Він думає, що все має бути гаразд. Старий, як то кажуть, під мухою, і є те, що він може взяти від батька і чого бракує матері.
Менкс голосно каже:
— Роузі, люба. Таткові треба у сан-ву-зол.
Вони чують уривки слів, а потім вона проходить коридором, босоніж і в рушнику, і Менкс встає, підтягує штани, клацає язиком і виходить із кімнати.
Коттер, не думаючи й не гадаючи, не готовий до такої думки, але бачить Білла Вотерсона з курткою в руці на Восьмій авеню. Він піднімає бейсбольний м’яч, дивиться на нього і кладе назад. Батько відливає просто по-королівськи. Зазвичай, крім душу і шуму по трубах, не чути нічого, але батько відливає, як король на всі часи. Швидко стає смішно, як довго і потужно б’є струмінь, і Коттеру шкода, що з ним немає братів, щоб разом подивуватися.