Менкс Мартін стоїть біля холодильника. Він дивиться на м’ясний рулет. Вона залишила трохи для нього, і рулет лежить на тарілці як остання вечеря В’язня Ікс. Він витягає його, сідає за стіл і неквапливо їсть. А його мозок гризуть різні думки. Він бачить їжу на тарілці і пригадує, для чого тут той рулет.
Повечерявши, він ставить тарілку в мийку, а потім вирішує вимити та витерти її, і ретельно це робить, а потім те саме і з іншим посудом. Він знає, що треба полагодити кран, що тече, але, може, як буде більше вільного часу. Він майже нечутно ставить тарілку в шафу.
Не дивлячись на нього, заходить Айві. Те, як вона оминає його поглядом, заслуговує на наукове дослідження. Те, як їй це вдається, коли вона озирає в кімнаті все, заслуговує на вивчення наукою, щоб використовуватися у військових цілях.
Вона каже:
— Ти з ним розмовляв.
— А кого це обходить?
Вона запитує:
— Нащо?
— Мені не треба жодних «нащо».
Вона каже:
— Неймовірно довго розмовляли.
— Він мій син. А кого це обходить?
— Дай йому спокій. Мене обходить, — каже вона. — Оцього він хоче. Дай уже йому спокій, він подорослішає і без твоїх порад. Тільки сам він цього не скаже.
— Хай скаже.
Вона говорить:
— Я тобі кажу.
Вона ходить по кухні, водночас пораючись.
Вона каже:
— Я йду рано вранці. Термінове замовлення, за яке платять у півтора рази більше.
Він чує, як у їхній спальні тихенько грає радіо.
— Тож попереджаю тебе. Будильник продзвенить задовго до шостої.
— До шостої, — каже він і звіряє годинник, який не працює, але хіба це важливо, коли він вимовляє вголос слова, які не пов’язані з дійсністю.
Вона в домашньому халаті й капцях, ходить по кухні, наче сновида, і так само розмовляє, жодного разу на нього не поглянувши. Але в неї все гаразд зі зв’язком із дійсністю. На відміну від нього. Його відносить геть за межі всієї цієї чортівні, ранкова прохолода, дружина-швачка, різкий звук будильника, що вже готується, поки він тут стоїть, вдертись у його жалюгідний сон.
Вона знаходить пілюлі, які шукала, і повертається назад по коридору. Він стоїть і чекає. Вимикає верхнє світло і стоїть у тьмяному жеврінні світильника в кутку.
Він стоїть уже п’ятнадцять хвилин. Життя присвячене розмірковуванням над чимось у намаганні навести лад у розумових процесах.
Добре. Він іде і зупиняється у дверях кімнати Коттера. Він вдивляється в кімнату, звикаючи до темряви. Хлопець спить як убитий. Менкс заходить до кімнати й майже миттєво помічає бейсбольний м’яч. Він лежить неприкритий на вільному ліжку. Отаке його завжди обурює. Вони здобувають цінну річ і навіть не потурбуються її заховати. Довіряють феям наглядати за їхніми цінностями. Скільки разів їм казати? Пильнуй своє. Бо все змінюється, і маєш бути готовим до захисту.
Він намагається пригадати, де саме спали інші сини, коли малий Коттер лежав на горішній койці. Вони з’явились і пішли достобіса швидко.
Він стоїть у темній кімнаті. Він вагається. І врешті наважується. Забирає м’яч. Ще до того, як завершилася внутрішня суперечка. Він робить це, щоб завершити суперечку. Він забирає м’яч і тихо виходить через кухню до вхідних дверей. М’яч чудово і легко вміщується в просторій кишені його штормівки, яка належала старшому сину. Він відчиняє двері, кривиться, намагаючись зменшити скрипіння. Треба змазати мастилом завіси, коли в голові проясниться й знайдеться трохи вільного часу. Він легенько відпускає двері та спускається сходами, виходить на ґанок, розмірковуючи, як сталося, що не вони успадкували його куртку — а навпаки, він їхню.
Він позирає ліворуч і праворуч, бо завжди так робить. Потім сходить униз і йде вулицею.
Частина 2
Елегія для лівиці
Середина 1980-х — початок 1990-х
1
На екрані чоловік у машині. Найзвичайнісіньке сімейне відео. Перед вами чоловік за кермом середнього «доджа».
Просто дівчинка навела свою камеру крізь заднє вікно сімейної машини на лобове скло машини позаду.
Вам відомо про сім’ї та їхні відеокамери. Вам відомо, як діти захоплені, коли камера показує їм потенційну зарядженість кожної теми, мільйона речей, яких ніколи не помітиш простим оком. Вони вивчають значення нерухомих предметів і німих домашніх улюбленців, вони пхають носа в особисте життя родини. Вони навчаються дивитися на речі двічі.
Під захистом тут, власне, саме приватне життя дитини. Їй дванадцять, і її ім’я не повідомляють, навіть попри те, що вона — ані жертва, ані той, хто скоїв злочин, а лише спосіб запису.