І нехай Дженет не торочить, що його показують повсякчас, тисячу разів на день. Його показують, бо воно існує, бо його мають показувати, бо для цього вони й існують, щоб нас розважати.
Що більше дивишся плівку, то мертвішою, холоднішою і невблаганнішою вона стає. Плівка висмоктує повітря з грудей, але ви щоразу її дивитеся.
2
Меріан Шей приїхала в Прескот у справах, дозволивши собі на двогодинну подорож одну цигарку, яку вона викурила, лише коли була за десять миль від міста, де почали скупчуватися будинки на колесах і сяяти вивіски фаст-фудів, і через це мала гарний настрій: вона контролює, вона дисциплінована і чиста до самісіньких глибин свого єства.
На муніципальній площі щось відбувалося. Вона припаркувалася за квартал і пішки дійшла до площі, і це був один із тих днів серед височенних сосен, коли сонце і приємний вітерець діставалися аж до білизни. На перекритій вулиці вишикувалися автівки, чотири ряди вінтажних моделей розтягнулися на два міські квартали по краю площі, а на газонах рок-н-рол з гучномовців запрошував до танцю.
Вона мала вільну чверть години, а тому погуляла серед машин, більшість із яких була з відкритим капотом, щоб задовольнити знавців. Ще навіть не було одинадцятої, і лише з десяток людей вешталися довкруги. Серед них вона помітила рудиголового, який видався їй трохи знайомим, вона побачила, як він схилився над капотом, а потім відступив на крок, щоб зацінити затюнінгований «б’юїк» із чорною лакованою ходовкою.
Він стояв дуже поважно, виставивши один лікоть і долоню у формі чаші, і за мить вона зрозуміла, що він працює з Ніком у «Локалізації відходів» і що його звуть — пригадала — Браян Ґлассик, що римується з «класика», словом, яке чудово описує ці машини.
Він побачив її та променисто усміхнувся, упізнавши. Потім він ще пів кварталу йшов, трошки пританцьовуючи найповільнішим із нав’язливих фокстротів п’ятдесятих.
За дві години вони полуднували в їдальні старого готелю вище по вулиці. Кімната була затишною і теплою, і вона тримала склянку води з льодом на рівні обличчя.
Він запитав:
— Отже, ти тут?..
— Задля співбесіди. Тут є робота на невеличкій проектно-конструкторській фірмі, яка займається відновленням старих споруд. Вони збираються відкрити офіс у Фініксі. Тож я спробувала.
— Як минуло?
— Думаю, добре.
— Ти вже таким займалася?
— Не зовсім. До народження дітей я допомагала проводити невеликі операції з нерухомістю. Відколи з’явилися діти, я вряди-годи працюю, але неповний робочий день.
— Власний офіс. Це мої фантазії. Заходиш неквапливо саме перед полуденком. Як приватний детектив. Похмілля, на обличчі заріст. Проглядаєш пошту. Викидаєш її геть.
— У тебе росте борода? — запитала вона.
— Так, звичайно. Чому запитуєш?
— Не знаю. Я подумала, можливо, колір обличчя світліший, а шкіра гладкіша.
— Ми голимося, — відповів він.
— Не думаю, що мій офіс скидатиметься на офіс приватного детектива.
— Тобі потрібен світлий і просторий.
— Із пухкими пропозиціями у твердій палітурці.
— Ти хочеш масштабні моделі з деревами.
— Можна і так.
— Із маленькими непримітними перехожими на тротуарі.
— Мультирасово ввічливими.
— Браво. Щось вип’ємо?
— Не відмовлюся, — відповіла вона.
Браян замовив випивку в старигана, який, певно, був тут також і за швейцара.
Вона запитала:
— А ти тут?..
— Задля машин. Увечері прочитав про автосалон і засвербіло, як у школяра.
— Навіть не дочекався вихідних.
— Буде натовп. До того ж я заслужив відгул.
— Змусила тебе чекати до полуденка. Вибач. Я думала, у тебе ділова зустріч.
— Я не закінчив з машинами. Вони варті того, щоб їх ще раз побачити. І хіба не краще сидіти тут і чекати, коли тобі принесуть випивку, полагодять кондиціонер і щось зроблять із набивкою стільців?
— Так оце воно так тхне? — запитала вона.
Звісно, вона закурила. Щойно замовивши випивку, вона зрозуміла, що фасад обсипається. Ще трохи — й упаде. Вона викурить, що має, а потім знайде ще. Він кілька разів її розвеселив і був кумедним, навіть коли не намагався. Вона подумала, що в дитинстві в нього, вочевидь, домашнім улюбленцем був кролик, але не знала, звідки це взяла.