Коли вони наговорилися, то піднялися сходами у фоє, і подумки вона продовжувала сходження в морок кімнати в кінці довгого порожнього коридору і бачила, як стягує покривало і стоїть над прохолодними простирадлами, очікуючи, коли постукають у двері. Потім з гучномовців на газоні перед муніципалітетом до них долинув журливий фальцет, і вони вийшли до машин у помірну спеку.
Браян перебував в екстазі через кабріолет із білою оббивкою «шевроле бел ейр» 57-го року кольору лаймового щербету. Він схилився над капотом і вдавав, наче лиже гарячий метал. Меріан подумала: «Оце чоловіки й мають замість жирових відкладень на стегнах». Але вона не могла не відчути захоплення від цієї машини — легковажної, породистої і навіть у певному сенсі величної, від того буяння хрому і тієї дивної та зворушливої музики, що оголила невинність автівки.
Браян нарешті облишив капот.
— У тебе така була?
— Надто я молодий для такої, — сказав він. — Колись така була в мого старшого брата. «Бел ейр» Брендана. Ми й досі побожно про неї говоримо. Найвищий злет у його житті. Вона була для нього всім. Дівчатами, коханням, особистістю, владою. Вона уособлювала собою епоху. Усі ці машини мали так званий «погляд уперед». Прилизані, як реактивні винищувачі. Але виявилося, що вперед не значить у майбутнє. А значило: роби зараз, насолоджуйся, бо йдуть шістдесяті, бау-вау бах-трах. Двигун гортанно ревів. Тоді ми й не здогадувалися, що потім життя Брендана піде на спад.
Вони пройшли до в’язів на краю площі. Він припаркував машину біля будівлі торгової палати, колишньої міської в’язниці. Вони розпрощалися якось дивно і ввічливо. Вона подумала, що то, може, через невизначене почуття провини та потребу підготувати вираз обличчя для подорожі додому, позбутися шумів у системі. Вона пішла вулицею до своєї машини, на кожному кроці відчуваючи співучий пульс сонця.
3
Браян їхав на північ, видивляючись дороговказ, який виведе його на міст. За течією рухався танкер-муловіз, огидне судно з низькою осадкою, що перевозило рідкий гній. Він знову відчув знайоме передчуття. Те, що він почувається жахливо щоразу, коли їде по мосту, не було загальновідоме, про це знали лише у вузьких колах. Що довший і вищий прогін, то сильніше в нього відчуття бездиханної прірви. А це — велетенський міст через широкий та історичний водний простір. Правда про мости полягає в тому, що вони змушують його відчувати так, ніби він обертається на стрічці Мебіуса, він почувається однобічним, втрачаючи будь-який зв’язок з назвою і місцем, смаком їжі та вихідними з родичами — і нібито ненароджений бовтається в загальному просторі.
Потім він помітив його на відстані, зі сталевими балками й канатами, з’єднаними із обгородженим парканом берегом. Він прослідував за дороговказами, проїхав кільцями та виїхав на міст, обравши верхній рівень, бо туди поїхав довгий сірий «Лінкольн» попереду. Бережіть мене, Лінкольне і Вашинґтоне. Радіо розривали вхідні голоси, вони скаржилися, бризкали слиною, це вуличні оплески та речитатив, і він уявив довгу чергу підземних душ, які чекають на вхід у радіодіапазон, щоб інкогніто повідомити новини. Він слухав із урочистою вдячністю. Галас був такий сильний, що його можна було порівняти з життєвою силою, яка переносить цього чоловіка з Огайо крізь тривогу білої людини та через міст у Джерсі.
Він видивлявся західну 46-ту. Він занотував, куди їхати, зі слів чоловіка по телефону. Чоловік диктував маршрут і вулиці, як автомат, і Браян зрозумів, що річку перетинали безліч пілігримів.
Він занотував напрямок на готельному аркуші й поклав його поруч на сидіння, позираючи на нього кожні десять секунд. Подолавши милю західною 46-ю, він помітив заправну станцію «Ексон» і повернув на південну 63-тю, промчавши нею відстань у три милі до забігайлівки «Поінт Дайнер». Потім повернув ліворуч від виття високо мотивованого дорожнього руху і в’їхав на житлові вулиці, аж там зрештою трохи розслабившись, наближаючись до кільця на Кеннеді-драйв, до ще одного мертвого президента.
Униз провулком до старого каркасного будинку. Двері відчинив Марвін Ланді, згорблений літній чолов’яга під сімдесят, що вдавано човгав і тримав допалену сигару. Браян подумав, що той схожий на колишнього стенд-ап коміка, який і хвилини не проживе після свого останнього одноосібного виступу. Він пішов за чоловіком крізь дві кімнати, що поринули в акваріумну тьмяність. Потім вони дісталися підвального приміщення, величезного складу, де зберігалася колекція бейсбольних реліквій Марвіна Ланді.