Робота технологій. Вони відлущують тіні й визволяють дивовижно-безладне минуле. Уможливлюють реальність.
Марвін Ланді відкрив скриню.
Бейсбольний м’яч лежав загорнутий у цигарковий папір у старій червоно-білій коробці «Сполдінґ». Там же були пухкі стоси світлин, листів та інших матеріалів, пов’язаних із пошуком. Свідоцтва про народження, паспорти, свідчення під присягою, написані від руки заповіти, докладні описи майна, забризканий кров’ю одяг у пакетах із застібкою.
Із великого конверта він витяг кілька стоп-кадрів і показав Браяну.
Перебіг боротьби за м’яч, люди, що збилися в зграї, сказав Марвін, дряпаються і хапаються, чоловік на останньому фото стоїть сам-один, у білій сорочці, вдивляється вниз на вихід-пандус, погляд напружений і на когось розгніваний, імовірно, на того, хто втік із м’ячем, але Марвін, попри всю його майстерність у роботі з точками, не міг знайти спосіб, як повернути голови людей на пандусі, щоб побачити потрібне йому обличчя.
— Але ви встановили особу чоловіка в білій сорочці.
— Розмістивши фото на зворотній обкладинці журналів, де пропонують водяні матраци та риються в брудній білизні.
— І ви вирішили навідатися до його дружини.
— Після гри минуло багато років. Так сталося, що він помер. Удова сидить у холодному будинку і калатає ложечкою в крихітній чашці. Я намагаюся дізнатися, що він розповідав їй про гру, м’яч, будь-що. Яку гру, запитує вона. Я намагаюся пояснити, що на ній усе сходиться. Але минуло понад двадцять років. Яка гра, який м’яч?
Сходами спустилася жінка з кавою і чизкейками на таці. Здалося, що вона вийшла з Марвінової оповіді, постать зі спогадів матеріалізувалася. Марвін закрив скриню, і вона поставила на неї тацю. Це була його донька, Клариса, рішучо налаштована доглядати за батьком попри всі його заперечення.
— Я не чув, як ти ввійшла. Вона ходить тишком-нишком, наче китаянка.
— Ви розмовляли. Якби це було озброєне пограбування, ви б нічого не почули.
Їй було під тридцять, білява і спортивна. Вона розповіла Браяну, що мешкає за десять хвилин звідси, якщо їхати машиною, і працює стенографісткою в суді. Йому видалося, що він легко міг би закохатися в її голос із ситкомівськими нотками та вигини стегон під лляною спідницею.
— Ми майже договорили, Кларисо.
— За якихось сто виснажливих годин. Твій гість, можливо, має й інші справи.
— Що ти маєш на увазі?
— Незабаром буде темно.
— Темно, світло. Це лише слова.
Коробка бейсбольного м’яча лежала на боці серед розкиданих на підлозі світлин, і м’яч викотився, досі замотаний у зморщений папір. Клариса підтягнула стілець, і разом з Марвіном вони в загальних рисах закінчили історію, набивши рота чизкейком.
— А скільки це вже я років, Кларисо, шукаю людину на ім’я Джексон чи Джадсон?
— Ближче до справи, — сказала вона.
— Бо були певні натяки на те, що це саме та людина, яка мене цікавить. І м’яч уже до того часу мав свою історію, яку я вивчав по міліметру, і там різне траплялося та з’єднувалося. Але я не можу визначити його місцезнаходження або навіть… як воно?
— З’ясувати, — сказав Браян.
— Його правильне прізвище. До цього часу — забудьте про відео — я користуюся чутками та сновидіннями. Буває таке екстрасенсорне сприйняття бейсболу, підземна, як воно… свідомість, і я відчуваю його уві сні.
— Швидше, тату, швидше.
— Отже, є ота жінка. Я намагаюся знайти Джадсона-Джексона-Джонсона, і тут ота жінка, яка дізналася моє ім’я в торговців раритетною спортивною атрибутикою, і вона телефонує мені по міжміській і вдень, і вночі. Вона каже, що в неї було те, що я шукаю. Містично зникло кілька років тому, каже, із маленької замкненої скриньки, де вона його зберігала.
— Женев’єва Роуш.
— Чиє ім’я я ніколи не зможу…
— Женев’єва Роуш, — підказує донька. — І вони вдвох намагаються встановити основні, як їх там…
— Покажчики, — підказав Браян.
— Які зроблять її бейсбольний м’яч принаймні примарною ймовірністю.
— Відмітини і подряпини, — сказав Марвін. — Торгову марку, мабуть, так правильніше. Підпис тодішнього президента ліги. Пам’ять у неї кепська. Тільки я надолужую згаяне, а вона вже говорить щось інше. У цієї жінки є додаткова хромосома, відповідальна за зміну теми. Тисячу разів мені кортіло кинути слухавку.