Він спостерігав, як неподалік кружляло кілька чайок, а сотні інших розташувалися на схилі, і всі позирали в один бік, нерухомо сторожкі, об’єднані в спільну свідомість своїм чудовим і порожнім пташиним буттям, чекаючи на сигнал здійнятися.
4
Марвін вийшов зі свого підвалу і тепер примружувався на світло. Він чіпко керував машиною, обравши смугу й уже її не полишаючи. На ньому темно-бежева штормівка на вовняній підкладці, бо це саме те, що він завжди одягав, коли листя починало жовтіти. Обов’язкова зміна спорядження, пристосування до космічного порядку, через який його життя мало вигляд розміреної ходи. Він носив таку куртку десятиріччями, жертвуючи стару Армії Спасіння та купуючи нову ідентичну, колір пересічного громадянина, який побачиш за п’ятдесят метрів на вішалці в одному з тих величезних принишклих торговельних залів перед самим закриттям, де ряди костюмів виставлені, наче керівники в пеклі.
Він також натягав латексні рукавички, запобіжний захід, до якого вдавався завжди, коли виїздив у місто.
Коли він дістався до Нижнього Іст-Сайда, то кілька разів проїхав вулицями, доки знайшов відповідне місце, звідки машину не забере евакуатор і ніхто не залізе всередину, тож він замкнув авто, відійшов на кілька кроків оцінити, як припаркувався і загалом вулицю, старі меблі, що продавалися майже задарма, і стоянку вантажівок, де кожен сантиметр кожної вантажівки був вкритий графіті. Його проминали переважно ображені й нелюблені люди. Він побачив двох чоловіків в інвалідних візках, які гайнули виканючувати трохи дрібняків до машин, що зупинилися на світлофорі.
Марвін ішов наче на ковзанах — своєрідне пояснювальне човгання, коментар до літератури про човгання. Він пішов униз по Орчард-стрит, розглядаючи одяг на вітринах і прилавках, переважно текстиль. Він зупинився прочитати напис на колекції, як воно, футболок, бридке паскудство майже на кожній одежині, слова, які раніше ніколи не друкували, відколи сорочки почали виставляти у вітринах. Біля нього зупинився молодик: тонкі кінцівки, татуйований, із напівпророслими вусиками, погляд палає від гніву. Він відчув той лютий погляд, звужений безпосередньо на його голові.
Марвін оглянув хлопця.
— Що таке? Я роздивляюся вітрину, — сказав він.
— «Я роздивляюся» означає «ти маєш роздивитися»?
— Хіба не можна дивитися? Що таке? Це — вітрина.
— Ти бачив, що я дивлюся. Тобто ти маєш дивитися?
— Що? Отже, я не можу роздивлятися?
— Я роздивляюся.
— Це — публічна вітрина, — сказав Марвін.
— Хочеш вітрину? Дам я тобі вітрину.
— Чого це раптом?
— Гадаєш, хочеш роздивитися? Я покажу тобі «роздивитися».
Марвін відійшов, бо що ще йому залишалося, стиснувши пальці в латексних рукавичках. Жити неможливо. Не можна просто йти вулицею, крок за кроком. Бо що станеться? Тебе вб’ють. Вийдуть з-за дверей і вдарять ножем, бо ти на них подивився. Найновіше слово в смерті й загрозі. Поглянеш на них — і тебе вб’ють. Раз іззирнешся з ними, і вони вже мають право з тобою покінчити.
Згодом він перетнув Ессекс-стрит і знайшов пекарню. Йому подобалося, що весь таємний процес — просто перед очима, печі та столи для приготування тіста, на яких вони роблять булочки з цибулею, чоловік у білій сорочці й білому фартуху з просіяним борошном на рукавах і руках, і Марвіна вражала сила миті, просте дійство у вітрині, білість хліба й роботи. Він подумав, що міг би цілий день тут стояти та спостерігати, як пекар надає форми в’язкій масі. Потім він купив для доньки пласких рулетів, присипаних цибулею, які були і їжею, і містом, і релігією, і війною.
Він пішов далі вулицею із пакетом з випічкою, який зігрівав йому ребра. А потім проминув спортивний майданчик, де діти присідали й бігали за м’ячем, а ще за пів кварталу все вже було китайське.
Коли в нього був шлунок, він приходив сюди з Елеонор.
Одвічна таємниця китайських речей, їжа на столах із підігрівом, овочі, які він не міг розпізнати, потайні думки їхнього народу. Він стояв і спостерігав, як у саморобних чанах жива риба хапала повітря. Він купив смажений пельмень і відкусив, радше задля руху щелеп, аніж смаку, бо він не міг смакувати, як колись. Це було наче спогади про їжу, примарний імбир і подрібнена цибулька-трибулька.
Він почовгав назад до машини. Там він побачив жебраків в інвалідних візках із неохайними бородами, вони влаштували перегони до автівки, що зупинилася, нахилившись уперед, зігнутими руками обертаючи колеса. Це було змагання коловоротних рук, а їхні очі свердлили запорошене скло, чекаючи бодай на якийсь знак контакту зсередини. Але водії відводили погляд. Водії закривали віконця перед тими, хто намагався їх помити, продати квіти, викрасти авто, перед будь-яким помірно божевільним наміром поговорити.