Це добре. Марвіну таке подобається. Приємно чути від когось, кого не б’є дрож через старих «Джаєнтс» чи «Нью-Йоркців». Є стільці, які можна придбати в спеціалізованих магазинах хірургічного обладнання, їх ставлять у душовій, і на них можна сісти й мити будь-які частини тіла, не падаючи й не ламаючи стегно, він якось бачив такі на каналі по заміні стегна, із сидінням потрібної форми й ніжками, які не ковзають. Для кожної частини тіла є свій канал.
— Ви телефонуєте мені невідь-звідки, — сказав Марвін. — І пропонуєте угоду. Але не знаєте чому.
— Саме так, — відповів голос.
Добре. Марвінова ситуація впродовж багатьох років. Його незмінний статус. Роками він не знав, навіщо він переслідує спрацьовані предмети. Уся ця несамовита пристрасть до бейсболу, і нарешті він зрозумів, що на думці в нього була Елеонор, і глибокий підшкірний страх змушував його збирати та нагромаджувати речі, добро і майно на противагу темному образу непоправної втрати. Пам’ятні речі. Що він пам’ятав і що жило в старій закопченій шкірі кетчерської рукавички в підвалі — дотик його Елеонор, на старих овальних світлинах чоловіків із закрученими вусами були очі його дружини. Стан утрати, факт, фактичність у самотній нескінченності. Він ніколи не думав, що йому знадобиться це слово, але ось воно, роками зачаєне в його відлюдному мозку, вилізло, щоб подовжити втрату.
— У мене пухлина у формі гриба.
— Так.
— Лікар називає її фунгативне утворення.
— Не знаю такого терміну.
— Я теж. Його немає у словниках, я дивився у двох. Коли вони користуються термінами, яких немає в словниках, це вони так кажуть тобі: «Бувай».
Вони ходили в Чайнатаун. Вони їздили в Джерсі на узбережжя та їли загарпунену рибу-меч, смачнішу за померлу рибу, яка заплуталась у сітці, їли її з оливковою олією і каперсами, остання велика рибна страва на планеті.
— По-перше, я маю вам дещо сказати. Я не маю, як воно там, повністю встановленого.
— Походження.
— Походження. Я не маю його походження від початку і до кінця.
Він дещо розповів абоненту про м’яч. Він сказав, що розповість коротенько. Але вийшло довгенько. Він розважав чоловіка, чому ні? І він бачив, що це вдається, навіть коли його розповідь була про різні повсякденні дрібниці та лунали ґрунтовні рядки. Кларисі треба буде позичити в лікарні ліжко із високими бортами для його помешкання, щоб він не скотився на підлогу. Незнайомці приходитимуть, щоб вимити його геніталії, іммігранти з країн телеканалу про мандри, у них свої життя, із яких він не міг уявити ані хвилини. Він забуде, як їсти та вимовляти прості слова. Його тіло лежатиме там, намагаючись зібрати докупи рухи, щоб зробити подих. Киснева трубка в носі й банани на підвіконні, і він ненавидить, коли вони плямисті й м’які. Клариса розмовляє повільно, прикладаючи прохолодну тканину до його голого чола. Гаразд, зі мною все гаразд. Карл у випрасуваних білих шортах і високих шкарпетках, біржовий маклер, замаскований хлопчиком.
— А про ціну ми говоритимемо? — запитав голос.
Слово, що означає воду, це «вода», але він не зможе його вимовити. Тіло забуває основні речі. Він розмовляв з Фініксом і дивився на штормівку, яка висіла на стільці.
Вони їздили у Джерсі на узбережжя. Вони кохалися, робили салати. Це було тоді, коли всі терміни можна було знайти в словнику.
Того вечора він з’їв половинку канталупи та виноград, гроно якого лежало у вибраній серединці дині. Саме так, у липкій обгортці, його нині продають у супермаркеті.
5
У всіх історіях про щурів вони завжди величезні. Щур, ця велетенська миша, тягне по землі своє черево, він завбільшки з кішку, бо так зручно римувати — кішка і мишка. Коли Нік Шей зростав, на цих вулицях снувало доволі багато легенд про щурів. Хоча самих щурів бачили нечасто. Їх чули в стінах або внизу у дворах, невитравні напіввигадки, які в місячному сяйві бігають по дахах. Чималі щури з щурячо-брунатним хутром. Щури жили в каналізації, у зруйнованих будівлях, у вуглесховищах, вони шаруділи в розкиданому на пустирях смітті.
Він вийшов з таксі біля будинку, де мешкала його мати. Тридцять-сорок років тому будівлі тут ще не було, великої бурої споруди, високої та широкої, яка навіювала почуття фортеці — огорожі, підйоми та відеокамери, що під кутом звисали з цегляної кладки.
Колись тут був ряд п’ятиповерхівок, де орендували квартири, і саме там він побачив мокрого і мертвого щура, який лежав поблизу вугільної купи на тротуарі. Йому тоді було дев’ять чи десять років, і той випадок пригадався йому в найменших деталях, щойно таксі з’їхало з узбіччя. Просто мертвий щур, але він його бачив чітко, відчуваючи якусь двоїстість, окреслену прозорість, штамп, що так пасував самій миті. Він пригадав, як оглядав м’яке тільце, відчуваючи жахливе тремтіння через саму близькість і можливість розгледіти тьмяно-рожеву лінію знизу на хвості, щур був брунатний, сірий, рожевий і білий разом і окремо, але його розчарував розмір істоти — доведеться дещо перебільшити, розповідаючи потім про щура, додати ваги й довжини, дописати трохи слини з пащі та жовте око.