Один із котів почав тертися об його щиколотку, рудий котяра, якого мати підібрала на вулиці. Він відіпхнув його й налив усім кави.
Вони сиділи за столом і тихо розмовляли.
Розмарі була в спальні, і говорили, схилившись над тарілками, чашками та калюжкою розлитого молока.
— Де ти ночуєш?
— Розкладу диван, — відповів Метт. — А ти де ночуєш?
— Південна Парк-авеню. «Дорал». Ти за кермом?
— Прилетів літаком. Скажи мені, тільки серйозно. Ти справді хочеш її звідси забрати?
— Більше, ніж будь-коли.
— Маєш розуміти, що тут ця жінка нічого не боїться. Вона живе вільним життям. Люди її знають. Вони її поважають. Сусідство досі існує.
— Кажи тихіше.
— Кажу тихіше.
— Ти бачив коридори? — запитав Нік.
— Коридори. Ці коридори? Які коридори?
Метт зібрав тарілки й відніс їх на кухню.
— Послухай мене. Стань біля ліфта. Подивися ліворуч. Потім праворуч. Що бачиш?
— Не знаю. Що я маю бачити?
— Ти бачиш найдовший, найсумніший, найстрашніший, найгнітючіший коридор — таке у мене відчуття, розумієш?
— Це просто коридор, — заперечив Метт.
— А я так відчуваю. Нічне жахіття з часів якогось сталінізму — гаразд, я дещо перебільшую.
— Це просто коридор. У якому, до речі, майже завжди повно дітлахів.
— Кажи тихіше.
— Дивись, це все через твоє сприйняття світу, вифантазовуєш події, які, на твій погляд, відбулися або відбуваються. Це цілком у твоєму стилі.
Нік не міг дивитися на брата, не почуваючи бажання ляснути йому по пиці. Причина незмінна — батько, не мати. Глибока розбіжність, одвічне нав’язування волі, непоступливість у самій ідеї братерства.
— Ніхто за ним не приходив, Нікі. Ніхто його не хапав і не завозив. Він пішов, по суті, через нас. Він не хотів бути батьком. Бути чоловіком — уже досить важко, тягар, ти ж розумієш, купа обов’язків і справ, із якими він не міг упоратися. Він був одинаком, якщо сказати романтично, чи й гірше — клінічним егоїстом, не через марнославство або тупість, а через страх, уроджене бачення, клаустрофобне бачення, що переросло у страх. І саме через це він не міг дивитися на людей інакше, як на тягар, незначні розпливчасті образи, які порушують його усамітнення, суворість його єства. Треба було йому у двадцять років вступити до французького іноземного легіону. Ні, я не зрікаюся свого існування. Але коли вже щиро і відверто. Це те, що він мав би зробити.
— Забагато ти знаєш. Звідки ти знаєш так багато?
— Вона мені розповідала. Вона мені розповідала те, чого ніколи не розповідала тобі.
— Дивлюсь я на тебе, як ти оце кажеш.
— Ти дивишся на мене.
— Саме так.
— Ти мене роздивляєшся.
— Саме так я і роблю.
Метт тепер підійшов до зливальниці та мив посуд, несильно відкривши кран, щоб чути один одного, не повернувся пересвідчитися, чи брат дивиться.
— У нього були проблеми. Бувалий гравець поставив на аутсайдера. Велика ставка на конячку, у якої було мало шансів. Тоді Джиммі вже працював на себе, незалежно від Соломонів. Я навіть знаю, як звали коня.
— Забагато ти знаєш. І чому мене це не вражає?
— Це була остання крапля, він не витримав тиску, і воно й виштовхнуло його за двері.
— Слухай. Спантеличив мене. Допоможи розібратися. Спочатку він пішов через нас. Потім він пішов, бо на перегонах хтось виграв, зробивши ризиковану ставку, і він не зміг виплатити гроші.
— Та це ж ясно як божий день. Джиммі не поділився ставкою з іншими букмекерами, які могли оперувати такими сумами. Можливо, ставку зробили пізно, і йому забракло часу перекинути її на інших.
— Тобі це відомо, а мені ні?
— Вона тебе захищає.
— Бляха, щось я взагалі не вражений. Чого так?
— Не було ніякої драматичної сцени з людьми, які заштовхнули його в машину і зникли на шаленій швидкості. Він заборгував гроші, яких не мав. Він був малим ділком. Він платив рахубнику десять доларів на тиждень, щоб той допоміг йому звести рахунки. Він оперував малими сумами.
— Слухай. Хіба це не перший крок до насилля? Коли заборгував комусь гроші й не можеш віддати? У тому середовищі?
— Якому середовищі? Ти мене чув. Амбалів вони не потребували.
— Так, бо мали копів. Але не для таких випадків.
— Він зник до того, як цей випадок став таким. Однією ногою він був за дверима вже не перший рік. Ти мене чув. Він уже полишав її раніше. Він шукав приводу, щоб піти назавжди.