— Так, не зможу.
— І ти хочеш запитати в мене, чому я досі тут. Я бачу твою матір на ринку, і ми про це говоримо. Ми не хочемо тужити за вулицями минулого. Ми зробили свій вибір. Ми скаржимося, але не тужимо і не журимося. Є тут дещо, люди, які виявляють найліпші людські якості, не про людське око, бо кому це треба? І я занадто закорінений, щоб піти. Кажу лише за себе, я занадто закорінений, занадто обмежений. Мій розум відкритий будь-чому новому, але життя не відкрите. Я не хочу пристосовуватися. Я старий римський стоїк. Але, зрештою, я завжди був занадто старим, занадто обмеженим. Клара часом нападалася на мене через це. Не нападалася. Докоряла, спонукала бачити все в іншому світлі.
— Ви взагалі з нею розмовляєте?
— Ні. Метті, сходи на Артур-авеню. Подивися на крамниці, як люди щось купують, зважують рибу, ріжуть м’ясо. Твій настрій повернеться. Я якось відвів твою матір до різниці, де продавали свинину, щоб показати їй стелю. Сотні підвішених ковбас, така щедрість і достаток, місцина, сповнена запахів і густин, ущерть вкрита стеля. Я сказав: «Розмарі, поглянь. Готичний собор свинини». 1
Біля дверей вони потиснули руки.
— Ви раніше носили окуляри, Альберте.
— Вони були мені цілковито не потрібні. Хіба що зрідка. Один із атрибутів шкільного вчителя. Моє спорядження. Їдь ліфтом.
— Він не працює.
— Не працює. Тоді, гадаю, тобі доведеться йти пішки. Але не барися, — сказав Бронзіні, а його очі заясніли. — Серед дерев чатує небезпека.
Метт пішов купити щось на обід, а потім попрямував у зворотному напрямку до будинку матері та пішов просто до західної частини зоопарку. Значно вище дерев він побачив залишок сліду літака, який втрачав форму, почавши розсіюватись і розорюватися, і він подумав, звісно, про пустелю, полігони для стрільби й небесні стежки літаків, і про те, що конденсація на небі — єдина ознака людських зусиль, яку він міг бачити, міський хлопець, який пішов у похід, прихопивши душевну боротьбу кудись далеко за місто, а потім гуркіт грому за швидкістю два Махи роздер небо й утворив у небесах білосніжний слід.
Знову транслювали ту відеоплівку. У порожній кімнаті працює телевізор, і плівку крутять знов і знов, за кермом жертва, випадковий чоловік у середньому «доджі», знову живий у сонячному сяйві — відео показують ще раз.
Метт увійшов і здивувався, що телевізор увімкнений, він присів на ослінчик для ніг поруч з екраном. Під час відтворення він не міг відвести очей. Коли його не показують, він про нього і не згадує. Потім він стає у черзі в супермаркеті дорогою додому, аж тут відео знову на моніторах, які встановили, щоб якось розважити клієнтів біля кас: дев’ять моніторів, десять моніторів, і на всіх — цей відеозапис.
Але цього разу щось було не так. За кадром — ледь чутний голос, і він озирнувся, шукаючи пульт дистанційного керування. Він кілька разів натиснув кнопку, і голос став гучнішим, і в ньому щось узгоджувалось із записом. Сухий і безсторонній голос, як і сухий виклад фактів на плівці. Чоловічий голос, нудний, позбавлений інтонацій голос каже щось про погоду.
Рядки слів з’являлися, накладаючись на нижню частину плівки.
НАЖИВО — ВХІДНИЙ ДЗВІНОК ТЕХАСЬКОГО ШОСЕЙНОГО ВБИВЦІ.
Голос питав, яка погода в Атланті. Камеру перемкнули з відео на прямий ефір у студії, на обличчя жінки з рудим волоссям і дивовижними зеленими очима. Ведуча. Ведуча каже тому, хто дзвонить, що відповідальні за погоду обіцяють дощ.
Потім вона сказала:
— Вочевидь, по телефону ми чуємо несправжній голос. Він піддався обробці, це змінений голос.
І голос відповів:
— Так, це пристрій, що маскує звук. Це пристрій завбільшки десь вісім на п’ять сантиметрів, він під’єднується до мікрофону в слухавці й заважає ідентифікувати особу, яка говорить.
Потім вона сказала:
— Ще раз наголошую. У нас дзвінок від особи, яка називає себе Техаським Шосейним Убивцею. Він надав нам інформацію, відому лише справжньому вбивці та правоохоронним органам, ми звірили інформацію з правоохоронцями, щоб пересвідчитися, чи абонент заслуговує на довіру.
Потім вона запитала абонента щодо причини дзвінка.
Метт напівзагіпнотизовано на неї дивився. Просто неймовірні очі, як зелень океану під крилом літака.
Голос відповів:
— Я телефоную, щоб розставити всі крапки над «і». Люди пишуть і кажуть в ефірі таке, що я не розумію від самого початку, звідки вони це взяли. Мені здається, що ситуацію зі мною перекрутили з профілями сотні інших осіб у комп’ютерній базі злочинців. Я постійно чую про занижену самооцінку. Постійно мусують цю тему. Ну подумайте самі, С’ю Енн. Як сталося, що він не усвідомлює власну майстерність, він — людина з доведеною влучністю, що, поціливши в рухливу мішень у машині, однією рукою керує авто, а другою стріляє з пістолета?