Повернувши за ріг, він підійшов до шкільного фасаду, відчуваючи спокусу піднятися на галерею і поговорити з хлопцями й дівчатами, які там стояли, — але ні, вони його не знають, тож їм буде нецікаво. Тоді навіщо він прийшов? Стара приземкувата купа вапняку і цегли вміщала в собі його викладання, мільйон слів обертались у прохолодному повітрі, і не було жодної причини думати, що йому треба пройти цей шлях знову. Останній погляд документаліста, щоб сфотографувати місце дії. Він зробив коло кварталом і попрямував додому.
На одній пустельній вулиці він натрапив на великого бездомного собаку, хворобливого, самі ребра і кістки, із вкритою слиною мордою, тож він тишком-нишком звідти позадкував. У середовищі сторожових собак завжди є такі, впадають у неласку і сходять на пси, блукаючи вулицями. Фокус у тому, щоб обійти тварину, не виказуючи страху. Festina lente. Поспішай повільно.
Він вимив підвіконня вологою ганчіркою, крильця мух, їхні рештки, крихке лушпиння блискучих зелених жуків.
Він мав учительську пенсію, незначну неоподатковувану ренту й ощадну книжку з відсотками, вписаними нерівними літерами.
Сезони змінювалися непомітно, а роки були приголомшливою плямою. Як час у книжках. Час минає у книжках упродовж речення, місяці й роки. Напиши слово — і вже десятиріччя позаду. Не так уже й сильно відрізняється від того, що діється тут, у його віці, у цьому безкрайому світі.
Він поставив платівку на диск, Лора сиділа в кріслі та, видавалося, не так слухала музику, як бачила.
На хліб можна покластися, хліб майже з кожним прийомом їжі, свіжий хліб із цегляних духовок. Він ставив бібліотечні книжки біля хлібниці, щоб не забути їх вчасно повернути.
— Альберте, ми переїжджаємо?
— Ні. Ми нікуди не їдемо.
— Мені хтось казав, не пам’ятаю, що ми переїжджаємо.
— Може, знову поїдемо відвідаємо Терезу. На автобусі. Це чудова подорож. Це єдиний наш переїзд, інших немає.
— Ти казав мені, що йдеш?
— Тобі сподобається подорож. Вермонт. Поїдемо, коли листя пожовтіє. Тобі сподобається.
— Альберте.
— Що?
— Якщо ти скажеш, я знатиму.
Сезони й роки. Лора читала огляд мильних опер, щоб стежити за телегероями, навіть попри те, що телевізор накрився дуже давно, ще, здається, в іншому житті.
На плиті булькотіла вівсянка.
Він підійшов і зняв із Лори окуляри, витер їх серветкою і знову надів.
8
Стара черниця прокинулася на світанку, відчуваючи біль кожним суглобом. Вона вставала на світанку, ще відколи була послушницею, ставала навколішки на дерев’яну підлогу й молилася. Спочатку вона відсмикувала фіранку. За вікном була світобудова — маленькі зелені яблука і заразні хвороби. Потім вона ставала на коліна у зборках білої нічної сорочки, нескінченно випрасуваної та вибитої милом, від чого сорочка стала закостенілою і хрящуватою. Сестра Альма Едґар. Під одягом вона несла по світу веретеноподібне і переважно крейдяно-бліде тіло, на руках мала ластовиння та здуті вени, волосся коротко підстрижене, рідке і сиве, як льон, а очі блакитно-сталеві — безліч хлопців і дівчат бачили ті зіньки уві сні.
Вона перехрестилася, шепочучи відповідні слова. Амінь — стародавнє слово, яке походить із грецької та давньоєврейської, воістину — найзнайоміше зі щоденних молитов, які досі дарували їй три роки відпусту, а якщо додатково занурити руку у святу воду перед тим, як торкнутися тіла, то на сім.
Молитва — практична стратегія, набуття тимчасової переваги на фондових ринках Гріха і Прощення.
Вона прочитала ранкову молитву і звелася на ноги. У рукомийнику вона ретельно терла долоні грубим коричневим милом. Як руки можуть бути чистими, якщо саме мило не чисте? Питання не давало їй спокою все життя. Якщо відчистити мило відбілювачем, то чим тоді чистити пляшку з-під відбілювача? А коли скористатися чистильним порошком для пляшки з-під відбілювача, то як тоді мити тару з-під «Аяксу»? Кожен мікроб має свою індивідуальність. Різні предмети стають притулком для різноманітних підступних хвороб. Отже, питання буде завжди актуальним.