— Він малює рожевим для дівчат і блакитним для хлопців. Це найбільше дратує, — сказала Ґрейсі.
Вони зупинилися біля чоловічого монастиря, щоб забрати продукти для нужденних. Стара цегляна будівля монастиря вклинилася між багатоквартирками із забитими вікнами та дверима. Троє ченців у сірих підперезаних мотузками накидках працювали в передпокої, готуючи щоденний вантаж. Ґрейс, Едґар і брат Майк виносили до фургону пластикові мішки. Майк — колишній пожежник з жорсткою, як щітка, бородою і рідким хвостиком на маківці. Спереду і ззаду він скидався на двох різних хлопців. Коли черниці приїхали вперше, то він запропонував послуги провідника й охоронця, але Едґар рішуче відмовилася. Вона вважала свій одяг і рясу достатнім захистом. Крім того, люди з вулиць Південного Бронксу сприймали б її, можливо, за якусь примху минулих часів. Але посеред купи жорстви вона мала доволі природний вигляд, вона і ченці у своїй одежині. Які б інші вбрання пасували краще, аніж костюми щурів і чуми?
Едґар подобалося бачити на вулиці ченців. Вони відвідували тих, хто не виходив із дому, забезпечували притулок для безхатьків, збирали їжу для голодних. І вони були чоловіками там, де їх залишилось обмаль. Зграйки підлітків, озброєні наркоділки — отакі чоловіки траплялися на прилеглих вулицях. Вона не знала, куди поділися всі інші, батьки сімейств, які живуть із другими чи третіми родинами, заховалися по винайнятих квартирах, сплять уздовж шосе в коробках з-під холодильників чи поховані на скудельниці на острові Гарт.
— Я підраховую рослинні види, — сказав брат Майк. — У мене є книжка, із якою я ходжу на пустирі.
Ґрейсі запитала:
— Ти ж не заходиш углиб, так?
— Мене на пустирях знають.
— Хто тебе знає? Собаки? Там скажені собаки, Майку.
— Я ж францисканець? Птахи сідають мені на вказівний палець.
— Не заходь углиб, — сказала вона йому.
— Я постійно там бачу дівчинку років дванадцяти, вона тікає, коли я намагаюся до неї заговорити. Здається, вона мешкає серед руїн. Порозпитуйте людей.
— Розпитаємо, — запевнила його Ґрейсі.
Коли фургон завантажили, вони поїхали назад до Стіни, щоб вирішити деякі питання з Ісмаелем і підібрати кількох членів його команди, які б допомогли роздавати їжу. Люди Ісмаеля займалися пошуком машин, вони обстежували навколишні райони, приділяючи особливу увагу непримітним вуличкам під мостами й шляхопроводам. Черниці були його представницями в Північному Бронксі. Вони передавали йому списки, де уточнювалися місцезнаходження покинутих автівок уздовж річки Бронкс, головні звалища транспорту, викраденого заради наживи чи розваги, напіврозібраного та зі злитим паливом, викинутого, як собака, на вулицю. Ісмаель відправляв свою команду на порятунок кузовів та інших зацілілих частин. Для цього вони мали невеличку вантажівку без бортів і з ненадійною лебідкою; кабіна, платформа і бризковики розмальовані графіті у стилі «Душі в пеклі». Каркаси автівок привозили сюди на стоянки, де Ісмаель їх оглядав і визначав ціну, а потім відвозили кудись у бруклінські закутки, де переробляли брухт. Інколи на стоянках збиралося сорок-п’ятдесят роздертих на запчастини автівок, машини музейної якості, скульптурний парк світового непотрібу — авто розбиті, продірявлені кулями, без капотів, без дверцят, поїдені іржею, обгорілі, перевернуті, із мертвими тілами, загорнутими в душові завіси, і щурами, які шкребуться в бардачку.
Гроші, які він платив черницям за їхні місцеві клопоти, ішли в чоловічий монастир на продукти.
Коли фургон наблизився до будівлі, Едґар намацала латексні рукавички, які зазвичай запихала за пасок.
Ґрейсі припаркувала фургон, єдиний робочий транспорт у полі зору. Вона пристібнула вкритий вінілом сталевий ланцюжок до керма і встромила стрижень у корпус замка. Тим часом Едґар, напружуючи сили, натягла рукавички та відчула певну роздвоєність і суперечність. Безпечно, так, науково захищена від органічної загрози. Але також гріховну співучасть із процесом, який вона лише частково розуміла, силою, що існувала у світі, у сукупності систем, які заміняли релігійну віру параноєю. Ці синтетичні рукавички були на дотик молочно-слизькими, і в них крилося все: страх, недовіра, безглуздя. Також тепер вона почувалася чоловіком, який натягнув на себе десять презервативів, — безпечно, так, і, можливо, дещо розгублено. Але без латексу тут не обійтися. Без захисту від бризок крові або гною і вірусних інфекцій, що ховаються всередині, субмікроскопічних паразитів у радянсько-соціалістичних протеїнових гербах-оболонках. Черниці вийшли з машини та пішли до будівлі.