Вона жестом поманила Ґрейсі. Саме тієї миті дівчинка прослизнула лабіринтом розтрощених автівок, і, коли Ґрейс підійшла, вона стала непомітною, як кліпання ока, й уже загубилась у приземкуватих руїнах старої пожежної станції.
— А що то за дівчинка, — запитала Ґрейсі, — яка отам, на тих ділянках, ховається від людей?
Ісмаель позирнув на свою команду, й один з них, низенький смаглявий хлопець без сорочки в забризканих фарбою джинсах, прохопився:
— То Есмеральда. Ніхто не зна, де її мати.
Ґрейсі запитала:
— Зможете знайти дівчинку, а потім повідомити брата Майка?
— Ця дівка швидка шо капець.
Почувся ледь чутний схвальний шепіт.
— Гасає як вжалена.
Голови вигулькнули з-за коміксів.
— Чому мати її кинула?
— Та вона ж наркоманка. Вони, ну, ото, типу непередбачувані.
Усі ці вуличні діти. Ані дому, ані школи. Едґар хотіла забрати їх у кімнату зі шкільною дошкою, а потім почастувати їм голови правописом і пунктуацією, щоб аж дим пішов. Вона хотіла, щоб вони визубрили Балтиморський катехізис. Правильно або неправильно, так або ні, заповни пропуски.
Ісмаель сказав:
— Можливо, мати повернеться. Відчує, як гризе хробак каяття. Але, правду кажучи, деяким дітям краще без батьків. Бо деякі батьки становлять загрозу дитячій безпеці.
— Упіймайте і затримайте її на якийсь час, — сказала Ґрейсі команді. — Вона ще мала, щоб жити сама по собі. Брат Майк каже, що їй дванадцять.
— Дванадцять — то вже наче й не мала, — сказав Ісмаель. — Один із моїх найкращих райтерів малює в дикому стилі, так йому одинадцять чи дванадцять. Хуано. Я спускаю його на линві, щоб він виписував найскладніші літери.
Едґар знала, що колись Ісмаель був майстром графіті, легендою з аерозольною фарбою. Він був сумнозвісним Місяшником 157 майже двадцять років тому і колись розповідав черницям, як по всьому місту розфарбовував вагони метро, як залишив автографи на кожній лінії, й Едґар припустила, що саме тоді він, ще підлітком у тунелях, і розпочав спати з чоловіками. Вона почула це в паузах його голосу.
— Коли ми отримаємо наші гроші? — запитала Ґрейсі.
Ісмаель закашлявся, й Едґар відійшла до дальньої стіни. Вона знала, що має більше йому співчувати. Але вона не визнавала сантиментів щодо смертельних хвороб. Помирання — лише розширена версія Попільної середи. Вона сподівалася, що зустріне свій кінець у ясному розумі, усвідомить смерть, пізнає повністю, відкриє себе таємниці, яку інші помилково сприймають за щось химерне і дуже погане.
Люди у Стіні полюбляли казати: «Коли в пеклі не залишиться місця, мертві ходитимуть вулицями».
Їхні слова справджувалися трохи швидше, ніж вони думали.
— У мене будуть гроші наступного разу, — відповів Ісмаель. — Я майже нічого не заробляю на цих машинах. Прибуток у мене мінімальний. Я так дивлюся, що, може, буду розширятися за межі країни. Не дивуйтеся, якщо мій брухт зрештою спливе в Північній, скажімо, Кореї.
Ґрейсі сприйняла його слова за жарт. Але Едґар таким не могла неважити. Вона — черниця холодної війни, яка колись обклеїла стіни фольгою «Рейнолдз», щоб захиститися від радіоактивних опадів. Приховане просочування, глибоке і скрадне. Хоча часом вона думала, що війна може бути захопливою. І часто уявляла собі яскравий спалах, навіть тепер, коли СРСР уже руїна, що лежить в абетковому порядку, і його масивні великі літери повалені, як кириличні статуї.
Вони спустилися до фургона, черниця і п’ятеро дітей, і поїхали роздавати їжу, почавши з найважчих випадків у соціальному житлі відразу за Стіною.
Вони піднімалися ліфтами та долали довгі коридори. Невідомо, хто живе в кожній гіпсокартонній кімнаті. Сестра Ґрейс вважала, що доказ Божої винахідливості випливає з того, що навіть віддалено не можна здогадатися про життя його найскромнішого відлюдника.
Вони поговорили з двома сліпими жінками, які жили разом і мали одного собаку-поводиря на двох.
Вони побачились із епілептиком.
Вони побачились із дітьми з кисневими балонами біля ліжка.
Вони відвідали жінку в інвалідному візку, у якої на футболці був напис «Нью-Йорк Нах». Ґрейсі сказала, що вона міняє привезені ними продукти на героїн, найдешевшу і найгіршу вуличну ширку. Команда спостерігала, ледь стримуючи гнів. Ґрейсі зціпила зуби, зіщулила бліді очі й передала їжу. Вони багато сперечалися щодо цього, і сестра Ґрейс завжди була проти всіх. Навіть сама жінка в інвалідному візку вважала, що не заслуговує на продукти.