— В одному із залів нашого Інституту викарбувані на стіні слова калузького зоряного провидця про те, що людство не залишиться вічно на Землі, що воно з часом освоїть весь навколишній простір… Таке глобальне завдання може бути здійснене тільки за об’єднання інтелектуальних і технічних зусиль багатьох країн, зокрема Радянського Союзу і США. У квітні 1987 року в Москві між двома цими країнами, що мають пріоритет у дослідженні планет Сонячної системи, було підписано угоду про співробітництво в дослідженні і використанні космічного простору в мирних цілях. Де це співробітництво може бути найефективнішим? В американських наукових колах говорять, зокрема, про можливість спільної експедиції на Марс. Одні вважають її цілком реальною, інші запевняють, що вона поки що технічно нездійснима, оскільки немає надійного захисту від підвищеної сонячної радіації і космічних променів. Що можна на це сказати? Перш ніж посилати на марсіанську трасу людей, цей шлях мають розвідати автомати. Найбільш багатообіцяючим є сценарій польоту безпілотних кораблів-зондів на червону планету для комплексної доставки грунту на Землю. Всі сходяться на тому, що це дало б змогу розкрити загадку походження Марса, його геологічної історії, в тому числі й наявності на ньому води. Можливо, буде з’ясована і гіпотеза про існування на цій планеті, хай навіть у далекому минулому, специфічних форм життя.
Що стосується польоту людини на Марс, то, хоч як це парадоксально, в космосі, в потоках сонячного вітру, радіаційна обстановка комфортніша, ніж на низьких навколоземних орбітах. Досвід тривалих польотів орбітальних станцій показує, що проблеми захисту від радіації під час сонячних спалахів можна розв’язати. Політ міжнародного екіпажу на Марс був би грандіозним успіхом нашої науки.
Слова академіка доповнює директор Інституту геохімії і аналітичної хімії АН СРСР, член-кореспондент АН СРСР Валерій Леонідович Барсуков:
— Учені СРСР і США у вивченні останньої із земної групи планет ставлять перед собою два стратегічні завдання: до кінця цього століття організувати доставку на Землю марсіанського грунту, а на початку наступного підготувати пілотовану експедицію на Марс. Не виключено, що обидва завдання дві провідні космічні держави розв’язуватимуть спільними зусиллями.
Безперечно, корисний і обмін уже одержаними результатами. Наприклад, радянські спеціалісти далеко просунулися вперед у вивченні Венери. СРСР послав до цієї планети 18 автоматичних станцій. Починаючи з восьмої станції, всі вони мали посадочні апарати. США таких апаратів поки що не мають, та й станцій до Венери було запущено набагато менше. Радянські вчені мали можливість грунтовно обстежити різні райони Венери. Тому переданий нами американським колегам альбом з 27 карт поверхні Венери стали в пригоді при підготовці програми «Магеллан». Від американських спеціалістів ми одержали знімки Марса і Фобоса.
У радянських вчених є чітко продумана програма досліджень Марса, мета якої в тому, щоб зібрати максимальну інформацію про планету, що значною мірою визначатиме успіх пілотованої експедиції. За цією програмою, — а з нею радянські спеціалісти ознайомили своїх американських колег, — планується запуск кількох марсіанських станцій у різних варіантах. Ключовий момент у цій, назвемо її безпілотною, програмі — доставка грунту з Марса зворотною ракетою. Проект вельми складний. Досить сказати, що обговорюється, наприклад, не пряма доставка грунту з Марса на Землю, а з попередньою передачею його на борт орбітальної станції, яка буде на навколоземній орбіті. Там спеціалісти зможуть провести попередній аналіз грунту і вжити необхідних заходів — якщо вони потрібні будуть — з тим, щоб уникнути неконтрольованого «імпорту» марсіанської мікрофлори чи мікрофауни.
Чимало сторін проекту, якщо СРСР і США вирішать проводити його спільно, вимагають певних узгоджень уже тепер. Адже характеристики, скажімо, спускового марсіанського апарату певною мірою залежатимуть від вибраного району посадки: одна справа — «приземлити» апарат у полярному районі, інша-на екваторі. Ясно, що характеристики атмосфери, грунту та багато іншого відрізнятимуться. І це треба врахувати в конструкції апарата.
Коли перша програма вивчення Марса буде виконана, відкриється шлях до реалізації ще складнішого завдання — давньої мрії людства — польоту екіпажу землян на червону планету. Переконаний у тому, що, які б перепони нині не стояли на цьому шляху, марсіанський екіпаж буде міжнародним. /
А якої думки щодо нього провідні вчені США? Ось відгук відомого вченого у галузі космічних досліджень Карла Сагана. Народившись у бідній сім’ї Брукліна і вирісши в темних закутнях хмарочосів, він ніде за межами свого району не бував. Але над Брукліном сяяли зорі. Вони й захопили юного Карла… Так ось, цей професор астрономії, ентузіаст пошуку позаземних цивілізацій, на запитання радянських журналістів, які напрями спільних досліджень він вважає найцікавішими і найперспективнішими, відповів: