Звіздар підвівся з канапи, уточнив курс зорельота і почав готуватися до спочинку в анабіозкїй камері. Вже коли передав управління кораблем автоматам, ще раз окинув поглядом капітанську рубку і вже, було, ступив на поріг опочивальні, як знову відчув такий щем, таку тоскноту на душі, що нехітьма зупинився, як вкопаний, ніби на щось наштовхнувся. Сіріусанка?.. Що за морока? Мана якась, та й годі… Він повернувся до пульта управління, сів у крісло, втупився в екран. Хвилин зо дві бездумно дивився на його обриси, неначе чекав чогось. Нараз його пройняв внутрішній дрож. На полотні зблиснув гострий’, як голка, промінь. З’явилися химерні, схожі на звивисті омахи полум’я, контури небесного тіла. Звіздар упізнав Сіріусанку. По хвилі зображення зникло. З чорного, як сажа, мороку, розтинаючи темряву, випливла нова куля — велетенське космічне тіло, що навально й нестримно неслося поміж зір. Ще мить — зникла й ця картина. Екран спалахнув сліпучим сяйвом. На його матовому тлі Звіздар розгледів до щему знайому конфігурацію… Сонячна система? Не встиг він опанувати побачене, як з безпросвітної безодні знову виринув чорний клобук планети. З блискавичною швидкістю вона перетнула кордони системи і… гігантський зблиск, вибух…
ЮПІТЕР:
«Я — бог, я — цар… Мій трон — Олімп»
Слава й ганьба Громовержця
Звичайно ж, п’яту, найбільшу, планету Сонячної системи назвали ім’ям верховного бога, необмеженого володаря світу.
Юпітер у римлян, Зевс у греків, цей бог правував громами й блискавицями, верховодив серед небожителів і тримав у своїх руках долю простих смертних.
У грецькій міфології резиденція егідодержавного Зевса знаходилася на захмарному Олімпі — нині гора у Фессалії висотою 2917 метрів. На її вершині стояла препишна оселя повелителя світу.
Звідси вінценосний правив небом і землею, обмірковував свої плани і, певне, згадував, як прийшов до влади.
…Спершу, до створення світу, існував Хаос — вічна, безмежно зяюча порожнеча. Та оскільки ніщо, навіть саме НІЩО, не визначає нічогості, на світ з’являлися Ніч (Нюкта) і День (Геліос), Небо (Уран) і Земля (Гея), Морок (Ереб) і Підземелля (Тартар)…
Явила на світ свій магічний лик і Любов (Ерос), її могутній силі ніхто не міг чинити опору. Першими залицялися і уклали шлюб Уран і Гея. Від їхнього кохання почали з’являтися боги. Спершу сторукі чудовиська, потім одноокі велети — Циклопи… Вельми потворне потомство. Ганьба, та й годі! Молодожони не знали, куди подітися від сорому. Засмученому батькові нічого не залишилося робити, як повертати таких дітей назад в утробу матері. Мовляв, брак, не та якість…
Нарешті, вдалося! Почали народжуватися діти, які перевершили всі сподівання батьків, — відважні велетні Титани. Могутні, безсмертні, мудрі! Здавалося б, батько мав бути задоволений. Такими синами можна було тільки пишатися. Та ні, немає справедливості на світі. Не сприйняв Уран потворних Циклопів, не любими для нього виявилися і Титани. Хтось йому напророкував, що від одного з них він загине. Отож і покоління доблесних богів чекала печальна доля.
Та тут запротестувала мати-страдниця. Шкода їй стало благородних синів. Хай уже перші діти не вдалися, а ці ж — один одного гарніший! Найулюбленішим чадом для Геї був молодший син — Крон, що уособлював собою час (ось звідки походить назва нинішніх годинників-хронометрів!). Йому й було вручено чарівну зброю — золотий серп…
Що було далі, ми всі знаємо. Закінчилось усе тим, що Уран втратив здатність давати потомство. Скопець-владика уже не міг бути владикою. На царський трон сів Крон, «усепоглинаючий час».
І все-таки є правда на Землі. Жодне злодіяння не лишається безкарним. Тому, хто згубив свого батька, було провіщено, що й він сам упаде від руки власного сина. Що ж робити? Аби не уподібнюватися своєму батькові, який повертав дітей у лоно матері, Крон сам почав їх поглинати (на те він і «всепоглинаючий час»). Вже стали жертвами батькового канібалізму Посейдон, Плутон, Деметра, Гера… Надійшла черга і молодшого сина — майбутнього володаря богів Зевса. І тут, як і свого часу Гея, повстала дружина Крона — Рея. Яке кощунство — пожирати власних дітей! Не чоловік, а вампір! І Рея поклала ошукати Крона. Вона сховала найменшенького сина в печері на острові Кріті, а чадолюбному батькові піднесла загорнутий у пелюшки камінь, і той, не розгледівши омани, з задоволенням проковтнув його.